ГОЛОВНА

ПІСЕННА ТВОРЧІСТЬ: ПІСНІ НА ВІРШІ В.МОСКВИЧА

ЗБІРКА «МОЇ СЕМИПОЛКИ»

На цій сторінці представлені твори з авторської збірки поезій та пісень «ІДУ  СЕЛОМ» - 2014 р.

СЛОВО ПРО ДРУГА
Передмова до збірки «ІДУ  СЕЛОМ»

Василь Мемрук
вчитель-філолог, давній і вірний друг автора.

Третя збірка поетичних творів відомого вже не тільки на Броварщині, а й далеко за її межами поета–пісняра Володимира Москвича «Іду селом» є своєрідним продовженням перших двох: «Вишнева таємниця» (2005 р.) та «Лелеки повертаються додому» (2012 р.).

В ній він славить свою праотчу землю, старовинне козацьке село Семиполки, в якому народився і живе, в якому знає кожну стежинку, кожну вуличку, кожний куточок і оспівує їх у своїх віршах.

Семиполки – земля його дитинства, його юності і зрілості, земля його батьків, дідів і прадідів. Він пишається ними. Гордиться рідним народом, до якого, як і вони, має високу честь належати. Саме тут, у Семиполках, черпає Володимир Андрійович наснагу до життя і поетичної творчості в цілющих джерелах сіверських земель, де у важку повоєнну пору промайнуло його дитинство.

Володимир Андрійович говорить, що він казково багата і щаслива людина, бо в нього є його Україна, її народ, що в нього є безмірна і світла любов до цієї святої землі, біль і тривога за неї, і все це виповнює його серце і думи, все це виливається в його віршах.


Його батько Андрій Давидович і мати Уляна Дем’янівна були споконвічні хлібороби. Вони праведно жили і багато працювали. І мріяли, щоб син став освіченою людиною. Він здійснив цю мрію. В 1949 році після закінчення 10 класів Броварської СШ №1 Володимир Москвич вступив до Київського педагогічного інституту ім. Горького (нині університет ім. М.Драгоманова) на філологічний факультет, відділ російської мови та літератури. Після закінчення інституту рік працював в м. Ківерці Волинської області вчителем російської мови та літератури, потім три роки служив в армії (1954-1957 рр.). Після служби в армії повернувся Володимир Андрійович у своє рідне село, де став працювати учителем. Одружений з медсестрою Тамілою Андріївною в 1959 році. Народили і виростили двох синів: Сергія та Едуарда, мають трійко внуків: Андрійка, Дашулю та Віку.  

У 1979 році Володимира Андрійовича призначають директором Семиполківської середньої школи. Очоливши педагогічний і учнівський колективи, Володимир Андрійович включився в громадську роботу села, обирався депутатом Семиполківської сільської ради, очолив первинну організацію Народного руху України, вів велику просвітницьку роботу. За роки життя і праці у Семиполках подружжя Москвичів здобуло заслужену шану і повагу односельців, колег по роботі, учнів і їх батьків.

 У збірці віршів «Іду селом» Володимир Москвич високо несе своїми поезіями у світи ідеали гуманності і добра, прославляє та підтримує своїх земляків, поетичними словами передає свою велику любов до рідної України.
   «Для мене повік Україну любить –
   То більшого щастя не треба».
«Клаптик блакитного неба»,
збірка «Іду селом».
   Любов до України можна знайти в багатьох віршах Володимира Москвича.
   «Я – син України. Повірте мені:
   Для мене верба і калина
   У сяєві сонця, немовби у сні, -
   Квітуча моя Україна».
   * * *
   «Я – син України. Повірте мені:
   Під небом Господнім єдина,
   Єдина на світі в душі глибині,
   Єдина моя Україна».
«З чистого листа», збірка
«Лелеки повертаються додому».

Володимир Андрійович – урівноважена і щиросердна людина високих моральних принципів. Його тонка душа завжди прагне гармонії у всьому. Він є великим патріотом своєї землі, щирим українцем. Його патріотизм і відданість Україні високо оцінювали митці з письменницького цеху (Леонід Вишеславський, Олекса Ющенко, Микола Сингаївський, Микола Холодний, Михайло Слабошпицький).

Леоніда Вишеславського Володимир Андрійович вважає своїм учителем, з яким його поєднувала багаторічна дружба. На запрошення Володимира Москвича Л. Вишеславський побував у Семиполківській школі, зустрічався з учителями і учнями, був гостем у Володимира Андрійовича вдома, подарував книгу своїх творів «Ветвистое дерево» з таким записом: «Дорогие Тамила Андреевна, Владимир Андреевич, маленькие Эдик и Серёжа, пусть всегда цветёт весна в вашей жизни, набухают почки каштанов, сияет солнце! Мир дому вашему. Леонид Вышеславский. 26.04.69. Семиполки.»

Микола Сингаївський свою книжку «Листи до жайворонків» підписав такими словами: «Учителю воїстино народному Москвичу Володимиру Андрійовичу, котрий віддає свою щедру душу Україні, її дітям – будущині нашій на світлі настрої, на добро, на многая літа! Обнімаю. Мик.Сингаївський. Жовтень, 96»

20 березня 1997 року український поет Олекса Ющенко на ювілейному вечері з нагоди 75–ліття Леоніда Вишеславського,  послухавши  виступ  Володимира  Андрійовича з вітальним словом в адресу  ювіляра, подарував В.Москвичу свою книжку «Зоря Миколи Хвильового», зробивши запис: «Володимиру Москвичу, що володіє мовою України і розумінням поезії більше ніж на відмінно».  

В 1999 році, третього травня, Володимир Андрійович побував на Байковому кладовищі у Києві з нагоди 40 днів з дня трагічної загибелі В’ячеслава Чорновола. Атена Пашко, вдова покійного, подарувала йому свою книжку «На вістрі свічки» із записом: «Справжньому українцеві – пану Москвичу».

Один із розділів збірки «Іду селом» Володимир Москвич присвячує українському Майдану, який змінив світогляд народу, підняв на боротьбу за волю, за втілення в життя справжніх демократичних принципів всіх синів і дочок України. В розділ «Замальовки з Майдану» ввійшли 28 поезій, серед них «Балада про закривавлений Майдан», «Небесна сотня», «Вічний Майдан», «Євромайдан», «Козацька столиця», «Тарас на Майдані» та інші.


Володимир Москвич у своїх віршах гостро засуджує «беркутівців», які били студентів, молодих і літніх людей, вбивали і добивали синів і дочок України. «Хто вони, ці виродки прокляті?
Як вони взялися на землі?..
Є у них, напевно, батько й мати,  
Ще були шкільні учителі.»
«Балада про закривавлений Майдан», збірка «Іду селом».

Кожна поезія збірки «Іду селом» закликає людей до єдності в активній боротьбі за долю України. Цю збірку Володимира Москвича потрібно читати уважно і вдумливо, щоби відчути і лірику, і радість, і щастя, і красу рідного краю.

«Рідна земле, нене Україно,
Ми з тобою, ти у нас одна».
«Візьмемось за руки», збірка «Іду селом».
Хай повноводна річка творчості В.Москвича живить усіх, хто пірнатиме в неї!

Авторський цикл "Клаптик блакитного неба"

ТАРАС

 
Світ міняється барвами часу
В переливі бентежних століть...
А ім’я українця Тараса
Над планетою сонцем горить.
 
Виростав він у панській неволі
І шукав все залізні стовпи,
Що блакить підпирають в недолі,
Аби щезли навіки раби.

Приспів
Тарасе, Тарасе, Тарасе,
Над рівнем Європи і світу,
Тобі, Прометею-Тарасу,
Вершити закон Заповіту.
 
Тарасе, Тарасе, з тобою
Порвем віковічні кайдани…
На заклик, Тарасе, - до бою! -
Згуртуємось всі на Майдані.
Україна окрилена часом,
Буйно в росах квітує земля…
Вабить душу і серце Тараса
Дніпр широкий, безмежні поля.
 
У розвої невпинного лету
Через всі казематів часи
Слово правди Тараса-поета
В мир людський, як молитву, неси.
 
25.06.13                        

ТЕПЛОГО  ОЛЕКСІЯ

Олексію Підгайному
в день 60-річчя
 
Квітучу ниву я засіяв
Словами щедрими – зерном,
Господу світлу Олексія
Вітаю хлібом і добром.
 
Мій любий друже, кращий брате,
У тебе серце золоте…
Я ніжних слів приніс багато,
На празництво твоє святе.

Квітує липень ароматом,  
Медами пахне навкруги.
Тут Олексія тепле свято –
Зійшлися ми на пироги.

Я знаю, друже мій, не сердься,
Як нищив різну суєту.
Ти муж крутий з дитячим серцем,
Коли калина у цвіту.
 
Спливають роки за плечима,
З дерев все листя не спаде –
Якась із синіми очима
На тебе погляд поведе.
 
Ти знав і щастя і наругу,
Душа щеміла і гула.
Життєвий сенс – була б напруга,
Щоб вишня полум’ям цвіла.
 
А ранок ясною зорею
Твій день народження стріча.
Тобі і серцем і душею –
Палке вітання Москвича.
 
19.07.98                                                          

СІЛЬРАДА

 
Сільрада – будинок від Бога,  
Наш прапор над ним майорить.
Веде сюди вічна дорога,
Щоб щастя всміхнулось на мить.
 
Сільрада, знайоме до болю,
Що службу в законі несе.
Тут вершиться кожного доля
Про землю, майно – про усе.

Приспів 
Сільрада, сільрада, сільрада –
Обов’язки наші й права…
Сільрада – надійна порада,
Як є у селі голова.
 
Сільрада, сільрада, сільрада –
Високого змісту слова…
По-батьківськи кожному рада,
Як є у селі голова.
 
Сільрада єднає громаду,
Щоб кожному краще жилось,
Щоб люди збирались на раду –
У нас бо козацьке село.
 
Сільрада усім ветеранам
З війни і у мирні часи
Постійно загоює рани,
Щоб болі душевні згасить.
 
19.05.12

СТЕЖИНА  ДО  ШКОЛИ

 
Море ласки і море тепла
Нам зозуля на щастя кувала,
Як стежина до школи вела
І матуся за руку тримала.
 
На стежині калина цвіла,
Рідна школа гуділа орлино…
Скільки юних її з-під крила
Розлетілось по всій Україні

Приспів
Стежина, стежина, стежина до школи,
Де мати дитину до сонця веде.
Сади яблуневі не згаснуть ніколи,
Стежину до школи, до рідної школи
Повік не забудем ніколи ніде.
 
Україна зорею встає –
Це учителя подвиг високий…
Його мудрістю школа живе,
На стежині дзвенять його кроки.
 
А стежина усіх повела
Через терни до храму науки…
На стежині, якою вела,
Я цілую матусині руки.
                      
22.01.10.

ПРОДАЖНІ

 
Здавалось, люди тут поважні,  
Де майже третій депутат.
А наяву – вони продажні,
Хоча не кожен брату брат.
 
Під сонцем особі хороші,
Порядні, як велить статут.
Та продаються всі за гроші,
З ганьбою неньку продають. 

Приспів
Під куполом правда, воля, свобода
Веде до останньої дужки…
Якісь депутати, ганьба для народу,
Перетворилися в “тушки”.
Зелене листя все без хрусту,
А світ в зелених кольорах…
«Як осідає зелень густо» –
Тоді птах щастя в їх руках.
 
Сумління ставимо на стражу,
Вони здіймають каламуть…
За гроші совість на продажу,
Немов Іуди, віддають.
 
30.05.13

ПЕРЕСЕЛЕНЦІ

 
В 1964 році на місці мальовничих сіл
межиріччя Дніпра та Десни (Новосілки
Дніпрові, Ошитки, Тарасовичі, Чернин  
та ін.) було утворене необхідне для
ГЕС водоймище, назване Київським
морем, а люди, які проживали на цих
територіях, що стали дном моря,
змушені були виїхати на нові місця і
зробились назавжди “переселенцями”
 
І час настав – немов початок бою,
А навкруги аж ген цвіли луги –
Могутній вал дніпровського прибою
Розкидав нас на різні береги.
 
У пам’яті – як села руйнували:
Сади вишневі зрубані в корні,
Могили предків з жахом розривали,
Що потім опочили в Жукині.

Приспів
А Київське море завирувало,
Межирічан ударило в серце.
Раніше такого ще не бувало:
Кожен зробився переселенцем.

Переселенці, переселенці…
Залишаються болем у серці.
Одна хатина із садком квітучим,
Мов сирота, лишилася на дні.
Прощально зблиснули Дніпрові кручі,
Тумани нас окутали сумні.
 
Хвилюється Дніпровська і Героїв
Квітучими садами навесні.
Переселенці наші – це герої…
Вони брати і посестри мені.
 
05.05.2013

ПРАПОР СЕМИПОЛОК

 
Наш прапор смугастий – розгорнуте поле,
Де з давнього часу дзвенять голоси:
Село наше рідне, як світ, семиполе
Зоріє під небом у сяйві краси.
 
Земля семиполківська мила, як мати,
Надійно її бережем у віках –
Там воїн в шоломі, окутий у лати,
Зі списом стоїть і щитом у руках.

Приспів
Прапор Семиполок – дорога святиня,
У селі єднає зоряні серця.
Перед цим знаменом
станем на коліна –
У пошані гідній воїна-борця.
Вдягали жінки семипільні спідниці,
У гордощах кожна святково цвіла.
І наші чудові жінки-чарівниці
Яскраво розквітли у назві села.
 
По озеру синьому хвиля гуляє,
Де коней татарських гуло сім полків…
І озеро тут з-під копит виринає,
Його полюбили навіки – віків!
 
24.01.11.

ПІД ЗАЛІЗНИМ ЗАМКОМ

 
Буяє природа з часів Мономаха,
Лісним океаном, як сонце, дзвенить…
Із майва століть Україна під страхом
Утратити волю, ліси загубить.
 
Наш ліс віковічний годив християнам,
Купалася в ньому селянська душа:
Грибочки, сунички із кошика глянуть –
І пісня для серця зовсім не чужа.

Приспів
Сіяло гасло – ліс багатство
На все життя людей сповна…
Тепер же повне лісокрадство –
Сумна історія, сумна.

У розквіті лісу ялинонька гостра,
Мов пісня, що лине у небо “на біс”,
Попала в лабети нещадного монстра –
Це хватка на горло – загарбати ліс.
 
В полоні берези, дуби і ялиці,
Уже не проникнуть за сітку тайком…
Зів’януть навіки червоні суниці –
Залишили їх під залізним замком.
 
28.06.13

ОРЛИ

Співочому колективу “Спадщина”
при Броварському будинку  
культури під орудою  
Володимира Ілемського
 
Розправляють орли на світанні
Дужі крила в далекий політ,
Пильним зором охоплюють вправно
Рідну землю і весь зоресвіт.
 
Пролітають вони над полями,  
Де росою бринить небокрай,
Де засіяна нива житами
І піснями дзвенить урожай.

Приспів
Ми орли, орли крилаті,
Серцем линемо в політ,
Щирим співом край багатий
Засіваєм ледве світ.

Та орли у польоті незвичні,
Бо на сцені співучі орли.
А пісні їхні, диво-ліричні,
Кличуть всіх за святкові столи.
 
Гордо крила здіймають орлиці
І коханням бентежать орлів.
Їхній погляд любов’ю іскриться
Із-під темних замріяних брів.
 
09.11.05

НА  ВЕРАНДІ


А веранда – це мій кабінет,
Гідне місце читать і писати,
І на стінах любові портрет –  
Мої любі матуся і тато.
 
Вже за обрієм рідні давно…
Дідусеві всміхаються внуки,
Йому бачити їх не дано,
Не відчув він солодкої муки.

Приспів
А на веранді, на веранді
Томами книг сія добро…
Хай знає люд в святому гранді –
Із книг росте добра зерно.
Я по світу немало блукав,
Щоб здобути ім’я і безсмертя.
П’єдестали усім малював,
Але пам’ятник кращий у серці.
 
А веранда моя вабить світ,
Де пишаються книги вишневі,
Що готові надати привіт
І матусеньці, і татусеві.
 
12.07.13

ХРЕЩАТСЬКА  ФАНЗОНА

 
Цей гомін веселий людського прибою
Хрещатик підносить в зеніт.
І фани футболу готові до бою,
Бо матч заворожує світ.

Приспів
Куди не погляну –
Еспань, італьяно
Із тисяч заморських доріг.
І кожен бажає,
Щоб сонце безкрає
Світило на їхній поріг.
Вирує потужно під сонцем Хрещатик
І кожному радість дає.
Попереду битва іще не почата,
Що світлом господнім стає.

Приспів
Це вперше в столиці
Розписані лиця
І в усмішках безліч облич.
На пам’ять лишиться:
Розкрашені лиця
Побачим з майбутніх сторіч.
Підстрижені гарно хрещатські газони,
Вони здивували весь світ.
Тусується файно тут єврофанзона
І шле з України привіт.

Приспів
Іспанці, австрійці,
В ряду італійці,
Хто долю чекає свою.
Попереду битва –
Даремна молитва,
Як сил не дістане в бою.
01.07.12 

ВЕЛИКА  КИШЕНЯ

 
Із столиці друг мій Женя
Якось в гості завітав…
Що велика є кишеня,
Я у нього запитав.
 
Він почав тлумачить гарно
На запитання моє,
Що якийсь існує маркет
І що там кишеня є.
 
Я кажу, а він регоче,
За живіт береться ще…
Навіть слухати не хоче –
Щось про маркет все товче.
 
Хочу я довести Жені,
Про це знає весь народ,
Що велика ця кишеня –
Не твій маркет, мій город.
 
При такій ясній нагоді,
Ніби істина проста,
На моєму ось городі
Вся городина зроста.
 
І здається, що не пусто
Ми розмову почали…
Вже згортається капуста
У тугенькі качани.
 
Поряд перець, як годиться,
Зеленіє і цвіте,
І над нами, мов жар-птиця,
Світить сонце золоте.
 
А щоб стравою гордиться,
Треба овоч мать у строк:
Ой, як вчасно знадобиться
Цибулина й часничок.
 
Мій город – взірець комори,
Бо у нім на всі боки
Червоніють помідори,
Зеленіють огірки.
 
І на цьому не спиниться –
Ще рунуються в рази
Кріп, петрушка, полуниці,
Кабачки і гарбузи.
 
Зацвіли красиво вишні,
Мов готові на парад.
Піднялись до сонця пишно
Груші, сливи, виноград.
 
Ще малина і калина,
Яблуневий ніжний цвіт.
Ось така у нас картина,
Яка тішить білий світ.
 
Всіх щедрот неповна низка,
Мов роса навкруг тремтить…
Для закуски є редиска,
Що смачнесенько хрумтить.
 
Головне – це картоплина,
Для усіх це хліб другий.
Посередині – людина,
Працелюб наш дорогий.
 
І тоді сказав я Жені,
Він розкрив із дива рот,
Що велика ця кишеня –
В Семиполках мій город.
 
11.07.11

УКРАЇНСЬКИЙ  ЧАСНИЧОК

 
Ця городина у моді,
І до неї кожен звик.
Як господар на городі,
Розростається часник.
 
Наділила нас природа
Обворожливим смаком,
Та найбільша насолода –  
Їсти сало з часником.

Приспів
Український часничок
Робить своє діло:
Обпікає язичок
Та лікує тіло.
 
Все буває на віку,
Щоб людина знала:
Нам не жить без часнику,
Як не жить без сала.
Нині справжній українець
Має вишуканий смак:
З часником смачний гостинець,
А без нього все не так.
 
Не смакує та ковбаска,
Пампушки і холодець.
Не така без нього ласка
У закоханих сердець.
 
03.07.11

БОВДУР І ДРІВЦЯ


сучасна байка
 
На Бовдур любо подивиться,
Хоч і портрет з нього пиши.
Коли димок над ним сріблиться,
Усе радіє від душі.
 
Почнемо байку із моралі:
Лишиться Бовдур без лиця –
Димок не піде по спіралі,
Як не розпалювать дрівця.

Тримає голову він гордо,
А слово правди настає:
Не усвідомлює він, Бовдур,
Що Бовдур Бовдуром і є.

Ми не міняєм нашу тему,
Бо сіли твердо на коня,
Що Бовдур без дрівець нікчема,
Сліпе незграбне кошеня.
 
Немає кращого за майстра
Тримати в Бовдурі вогонь –
Майстриня в цім осіння айстра –
Усе іде з її долонь.
 
Правдиве слово – наша сила,
У слові є мораль оця:
Щоби із Бовдура диміло,
Треба підкладувать дрівця.
 
05.12.13

ХРЕСТ


«…у шістдесяті роки ХХ ст. цвинтар
(у Семиполках) спотворено траншеями
під новобудову школи, і останки князів,
генералів, панів, козаків та селян
викинуто на сміття…
Може, хоч наші розумніші нащадки
поставлять на місті 200-літнього
цвинтаря пам’ятний хрест?»
 - Володимир Гузій, "Золота Очеретина"

Хрест встановлено в пам'ять односельчан,
похованих на цвинтарі Свято-Троїцької
церкви 9.V.1099

Доба палала невгасимо,
Були вже спалені мости…
За цю наругу непростиму
Нам тяжкий хрест повік нести.

Хоч люди водяться дешеві,
З усім завзяттям молодим
Вручну копалися траншеї,
Щоби звести школярський дім.

Приспів
А хрест, а хрест, дубовий хрест
Надійно став на чати…
Він випромінює протест,
Щоб винних покарати.

А хрест, а хрест, священний хрест –
Довічна людям пам'ять …
Мов ангел, що злетів з небес
І кружеля над нами.
Гуртом трудилися завзято
В час комсомольської доби –
Мигтіли з блискотом лопати,
Летіли в небо черепи.

Як сталося, що добра справа,
За неї тільки помолись,
Дається людям, як розправа
Над впокоєнними колись?!

30.04.13

МАЛИЙ МАЕСТРО


Ярославчику, сину композитора
Володимира Ілемського

У залі блиск, гримлять оркестри,
Затихли люди залюбки…
За пультом наш малий маестро
З магічним помахом руки.

Як зорі, ягоди калини
Над плесом чистої ріки –
То лине подих України
Із – під маленької руки.

Приспів
Маестро-орлятко,
Люби рідну віть
І будеш, як татко,
Піснями дзвеніть.

Славко-соловію,
Душею співай,
Лише чистий голос
Відродить наш край.
Дитячий вік не знає впину,
В казках хоробрістю кипить;
Його любов до України
Пісенним жаром струменить.

На долю стрінеться кохана,
Зіпреться він на два крила,
А серденько – маленька рана –
Зпульсує піснями орла.                         

29.11.97

ЮВІЛЕЙНЕ


Миколі Романовичу, за фахом зоотехніку,
у жовтень 20-го дня                   

Ми щиро вітаєм Миколу Швеця
І зичимо щастя Миколі.
Ми бачим людину, ґазду, мудреця,
Бажаємо доброї долі.

Уже на порозі дзвінкий листопад,
Життя у невпинному русі.
Та в серці хай квітне замріяний сад
Подружжя – Миколи й Марусі.

Хай тебе чекає щаслива пора,
Ти хлопець міцний і здоровий.
Із нами бажають наснаги й добра,
Мабуть, уся птиця й корови.

Лягає на плечі пора золота
Під сонцем блакитного неба.
Мій друже Миколо, живи хоч до ста,
А далі побачим, що треба.

Тісніше згуртуймось, підставим плече,
У кого ще кроки не хвацькі,
Що кров в наших жилах козацька тече,
Згадаймо, нащадки козацькі.

Наллємо по вінця, наллємо сповна
І горе на хвильку забудьмо.
Хто чарку горілки, хто келих вина
Піднімем і вип’ємо: «Будьмо!».       

 20.10.2000

НА  ПОРОЗІ  ALMA  MATER

 
Літа пливуть вишневим квітом,
Ледь-ледь торкаючись плеча…
Уже дорослі наші діти,
Давно гойдаємо внучат.  
 
На шлях виходили завзято,  
Немало сходжено доріг…
Прийшли до тебе, alma mater,
Привітно стали на поріг.  
 
Співали ми під звук гітари
Пісні студентські до зорі,
Як сон, пригадуємо “пари”,
Конспекти, ніби букварі.
 
Палає гасло “Ми – в союзі”,
Хоча б зів’яли спориші…
Щасливий час – стрічати друзів,
Живих іще товаришів.

А світ зорить в ясній обнові –
І спомин мариться мені
Про перші радощі любові,
Про поцілунки навесні.

Стрічання наше, мов причастя,
Очей горіння на віки.
Остання зустріч – повінь щастя
На всі омріяні роки.
 
У мріях зоряних – під Знаком
Сузір’я стрітись ще на мить…
Не знаєм ми, який оракул
Рожеве марення здійснить.
 
22.06.12

“НО  НЄ  В  ЕТОМ…”

Василю Юшці
 
Мій друг найліпший із усіх,
Єдиний на планеті,
Розмов зібравши повний міх,
Говорить: “Но нє в етом”…
 
Усі новини й часу біг
Тримає на прикметі:
Кому і чим він допоміг –
Говорить: “Но нє в етом”…
 
Поради будь-яким мужам
Без чистої монети…
Готовий поміч дать бомжам,
Говорить: “Но нє в етом”…
 
І він частенько говорив
Із пафосом поета…
Сусідці сапку нагострив
І вслід їй: “Но нє в етом”…
 
В руках він яблуко стискав
Південного ранету…
Дитині плід подарував
І мовив: “Но нє в етом”…
 
А мову він свою тримав
На гостроті багнета,
Що б не робив, що б не казав,
Кінчав же: “Но нє в етом”.  
 
Нехай звучить в ім’я ідей
Мелодія кларнета…
Добро він творить для людей,
То все ж таки ВСЕ – “В ЕТОМ”.
 
21.06.12

МАТИ-БЕРЕГИНЯ

Присвята матері композитора
Володимира Ілемського – Марії  
 
Славен край ваш піснями хорошими,
Що у матернім серці бринять.
Її голос в Ілемні і Гошеві –
І у всім Прикарпатті впізнать.
 
Ще недавно подібна до лілії,
Та літами хлюпоче вода.
В зморшках личко і скроні вже білії,
А душею така молода.

Приспів

Наша рідна матуся Марія,
Сонце ясне, богиня земна,
Ми у серці несем свої мрії –
І вклоняємось Вам доземна…

Щоби з Вами завжди були ми,
Обійміть своїх пташок крильми.

Лист осінній вже з дуба злітає,
У зажурі чарівні гаї.
Всю родину до столу скликає
Берегиня і роду, й сім’ї.
 
Дітям рівно хлібця по шкуринці,
І від серця усім доброти,
Всю себе віддає по кровинці,
А на груди всім дітям хрести.
 
20.11.97

МАЕСТРО  ВИШНЕВОГО  ЦВІТУ

Кирейку Віталію Дмитровичу
до ювілею – 85
 
Чарівна музика звучить,
У залі вже гримлять оркестри.
Ми відчуваємо цю мить –
За пультом музики МАЕСТРО.
 
Слова милують над усе,
Злітають вільно в піднебесся.
Він їх в мелодії несе –
Від Кобилянської до Лесі.

Приспів

Вам, маестро, з роси і води…
Ваша пісня летить до зеніту.
І ми будемо вдячні завжди
Маестро вишневого цвіту.
 
Вам, маестро, з води і роси…
Ваша пісня сягнула зеніту.
Ми не бачимо ліпше краси
Маестро вишневого цвіту.

У пісні чується святе,
І, як мелодія, на серце
Ляга розкрилля золоте  
Іще не зіграного скерцо.
 
Немов птахи, палкі пісні
У вирі літ летять без ліку,  
Крильми обнявши, як у сні,
Всю Україну гордолику.
 
23.11.11

МАКІВКА-МАР’ЯНКА

 
Де царство маків кольорове,
Сріблом видзвонює вода,
Дівчатко зоряно – чудове
Із маків ледве вигляда.
 
Голівка – маківка чарівна,
Пливе в цвітінні білий світ,
Мала русява королівна
Заполонила маків цвіт.

Приспів

Маківка Мар’янка
В синьому світанку,
Мила україночка
Сонце зустріча.

Карі оченята,
Як у її тата,
Сонячна перлиночка,
Золоте дівча.

Така розумниця маленька,
Серденько піснею бринить,
А як варенички гарненько
Уміє сонячні ліпить.
 
В руках, як зорі, посуд грає,
Мітли мелодія гуде;
Вона Бетховена зіграє
І пісню вірно поведе.
 
10.07.97

ЛАСТОВЕНЯТКО

Вікторії – Віці в маленькому віці
 
Біля мами, біля татка
Підроста ластовенятко.
 
Підростай, моя маленька,
Набирайся сили,
Щоб ніякі вітри з поля
Тебе не скосили.
 
Ти для нас найкраща в світі,
Набирайся сили,
Щоб ніякі вітри з поля
Тебе не скосили.
 
Будеш, доню, в дитсадочку,
Набирайся сили,  
Щоб ніякі вітри з поля
Тебе не скосили.
 
Їж і борщик, їж і кашку,
Набирайся сили,
Щоб ніякі вітри з поля
Тебе не скосили.
 
Скоро ти підеш до школи,
Вже гуляти досить.
І ніякі вітри з поля
Тебе не підкосять.
 
Біля мами, біля татка
Підросло ластовенятко.
 
25.01.06

КАСТРАТИ

 
Досить вже знаменами махати –
Серцем рідну землю захисти…
Хто тебе почистив, любий брате,
І звільнив від помислів святих.
 
Ще зорею квітне наша мати
І земля колоситься в теплі…
Мов гадюки, виповзли кастрати
Криулять по матінці-землі. 

Приспів

Кастрати, кастрати, кастрати –
Хто землю з росою продав.
Кастрати ума і мандата,
Який від народу придбав.

В залі закрутились депутати –
Відчувався вирок сатани:
Хто придумав, щоб фортецю здати
І свої підтягувать штани.
 
А сади померхли від утрати,
І цвітіння більш не воскресить…
Можуть це задіять лиш кастрати
У свою, для них щасливу, мить.
 
13.05.12

КЛАПТИК БЛАКИТНОГО НЕБА

 
Хвилюються золотом хлібні поля,
Пшеницю, як море, гойдає…
Моя Україна – розкішна земля,
Якій – ні початку, ні краю.
 
Я землю святу полюбив немовлям,
І кожний листочок малюю,
Де хлібом так пахне у росах земля,
Впаду на коліна й цілую.

Приспів

Україна – блакитного виміру,
Україна, як сонце в житах,
Де золотом серця все міряно,
Україна – на вічне життя.

І що б не бувало і як не було –
Квітує моя Україна…
Півнями із ранку співає село,
До школи крокує дитина.
 
Вже ген наді мною епоха дзвенить
І клаптик блакитного неба.
Для мене повік Україну любить –  
То більшого щастя не треба.
 
01.07.10

ЗУСТРІЧ СОНЦЯ НА МОСТУ

гімн випускників
Семиполківської школи
 
Востаннє стали на порозі
І школі мовили: “Прощай!”
Ми понесем тепло в дорозі
Про вчителів, про рідний край.
 
Ідемо сонце зустрічати
На легендарний долеміст.
Він нас приймає, ніби мати,
Мов птах, над трасою повис.

Приспів

А міст, а міст зове в політ
У сонячні простори.
Летим з моста в широкий світ
Долать моря і гори.

Навік лишаєм рідну школу
В садах вишневих на зорі…
А сонце золотом навколо
Проміння ллє о цій порі.
 
Дала нам школа хисту й гарту.
В душі троянди розцвілись…
На пам’ять нам зосталась парта,
Що поєднала нас колись.
 
16.06.12

КАНІКУЛИ

 
Аби діти у місті не никали,
Не псували там нерви комусь,
Своїх чад віддають на канікули
У село до дідів і бабусь.
 
В Семиполки прилинув Андрійко,
Любий внук, як один, на віку.
У сім’ї підростає їх двійко,
Тільки Даша лишилась в садку. 


Щойно очі протер на світанку,
Посміхнувсь, мов посіяв зерно,
Промовляє всім: “Доброго ранку!” –  
Щиро віримо – буде добро.

Липне внук до бабусі Таміли,
Вони в спільній любові – свої.
Вранці бабця готує щосили
Бутерброди й заморські чаї.
 
Дід Володя, немов на екрані,
Внуку світ подає наяву:
Континенти і всі океани
Підкорились на мапі йому.
 
Коротесенькі перші канікули,
А завдань наростає гора.
Внука з дідом навіки засмикали –
Що робити “пора” й “не пора”.
 
29.10.05 


ХОР  “НАДІЯ”

 
Вже літа змайнули молодії
У світанках синьої роси.
Залишилась нам одна “Надія” –
Срібний знак душевної краси.
 
Відшуміли всі вітри у полі,
Білий цвіт несе кудись вода.
Серце ледь живе на валідолі,
А душа така ще молода.

Приспів

Надія, надія, надія –
Лишилась “Надія” сама:
А серце вже знов молодіє –
І кращої долі нема.
 
“Надія” – остання надія:
Звучить, ніби в юності, вальс.
Безсмертям душа володіє,
Надія помре після нас.

А були ми юні і прекрасні
І сміялись щиро від душі,
І кружляла молодість у вальсі…
А в душі не в’януть спориші.
 
Падолистом літ у вічнім русі
Золоту надію понесло…
А статечним дідусям, бабусям
Надвечір’я плечі обняло.
 
19.01.04

ФОРМУЛА  РІВНОВАГИ

«Рівновага – стійке співвідношення між чим–небудь, урівноваження одного  іншим»
-За  словником
 
Тоді  крайсвіт  піднявсь  навдибки,
Гучніше  потім  загуло,
Коли  герой  наш  без  помилки
Зробив  удар  на  все  село.
 
Луна  котилась  по  планеті:
Герой  не  тільки  для  села.
А  рівновага  в  дружнім  леті:
Народ  і  влада – два  крила. 

Приспів

Рівновага,  свята  рівновага –
Гідна  рада  для  доньок,  синів:
У  коханні  взаємна  повага
Під  чаруючу  трель  солов’їв.
 
Рівновага – життєва  основа,
Рівновага – щасливе  життя…
Поцілунків  однако  медових,
Одинакове серця биття.

Земляк наш виявив відвагу:
Потужно постріл прогримів –  
І він підправив рівновагу:
Із влади ще один присів.
 
Не стало вже слуги системи,
Зоставсь либонь господній глас…
Чи все зробив герой із теми,
Щоб рівновага відбулась?
 
25.06.14       

НАШ ДЯДЯ САША

Нікітенко Олександр Миколайович
обслуговував радгоспний дитсадок
підвозом дітей підводою з фанерною
будкою однокінною тягою – конячкою.
- По суті
 
Наш дядя Саша, повний ласки,
Конячку правив, як завжди,
Розповідав він дітям казки,
Що виникали мов з води.
 
Малечі пісеньки веселі
Сердечним голосом співав…
Поки довозив до оселі,
Зірковий світ їм відкривав.

Приспів

А наш дядя Саша – це дивна легенда,
І слава про нього давно вже гула,
Як дядько з конячкою, сповнений бренда,
Зачарував усіх діток села.

А діточки, мов пчілки в рої,
Про щось дитяче гомонять…
Маленькі завтра ці герої
Птахами в вирій відлетять.
 
Навік лишила пам’ять наша
Хороших справ казковий злет:
Фанерна будка дяді Саші –
Дитячий університет.
 
19.07.14 

33-й

 
Ятріє серце в чорних датах,
Як морять голодом людей.
Закралось горе в кожну хату –
Опухлих бачимо дітей.
 
Упало сонце за діброву,
Уже ніде добра не ждуть…
Труть пересіяну полову,
З цього якісь млинці печуть.

Приспів

Осипався цвіт на квітучій планеті –
Спасіння від голоду вже не було,  
І гори мерців у сумнім тридцять третім
Щодень Україна ховала селом.

Не можна правди затаїти,
Від жаху світ посутенів,
Як під ножем траплялись діти
У божевільних матерів.
 
Мабуть, Господь ізпересердя
Цей світ жорстоким сотворив…
Болить душа моя нестерпно
За всіх дітей і матерів.
 
12.11.11


ПЕРЕСМІШНИК


Присвячується Миколі Сизоненку
із прізвиськом «Кисет»
 
У нього була прикмета –
Гарна примовка : «Мерсі»…
Як згадаєм про Кисета,
Зарегочемось усі.
 
Не забути вже ніколи –
Сміхом нас бере трясти:
Як потрапим до Миколи,
Надриваєм животи.

Приспів
Недаремно в селі нашім виник
І розквітнув в хорошій красі
Наш Микола Кисет – пересмішник,
І за це йому щире «Мерсі».
Він електрик – мусим знати,
Пам’ятаємо усі:
Як з’єднає він контакти,
Треба нам сказать Мерсі».
 
Мій Миколо, любий друже,
Ти найкращий за усіх.
Мені зовсім не байдуже –
Без тебе зникає сміх.
 
21.11.2013

НАРОДНИЙ  МЕСНИК

 
Не кожному цей хрест тяжкий понести
І залишить в історії сліди,
Як виник серед нас народний месник,
Що Україну пострілом збудив.
 
Похмура доля служби у погонах,
Якого вже повік не воскресить…
Таємну постать в темних перегонах
Лише Господь святий може простить.

Приспів

Героя ім’я на скрижалі…
Горою за правду стоїм,
Нам твердо триматися далі –
Захистимо батьківський дім.

У глумі потішатися доволі
Під сяєвом далекої зорі…
При владі небувалої сваволі,
Мов королі, жирують лихварі.
 
Нема у світі кращого дарунку,
Що облива оманлива сльоза –
У блискавичному фатальному ґатунку
Нещадно враз ударила гроза.
 
06.09.12


«…НЕМОВБИ ВІСІМНАДЦЯТЬ»


Безмежний час у синьому просторі
На стрічку літ намотує віки,
Закохано вдивляється на зорі,
У сивину заплутує роки.

Пливуть роки – не в силі зупиниться:
Сяйнуло вісімнадцять – а тепер
Вишневий цвіт – йому повік молиться,
Допоки видно небо голубе.

Приспів
Вісімнадцять,вісімнадцять –
Найчарівніші слова,
Поряд будуть усміхаться
Шість із нуликом плюс два.

Розігрались пори року
Всіми барвами землі.
Лише золото, нівроку,
Тулить мене до землі.

Бадьорий дух – немовби вісімнадцять,
Схиляються під ноги спориші.
І паспортисти можуть помиляться:
Я відчуваю молодість душі.

А сад вишневий пелюстками сіє,
І скільки їх посиплеться іще?
Тернистий шлях мій болями зоріє
І українським роситься дощем.

30.01.10

ВОСЬМЕ ЧУДО


Ніні Косенко, ювілярці (70 років),
вчительці Семиполківської школи, яка
з невгомонною турботливістю
визначила дивину учительської праці
і сім чудес навколишньої природи
рідного села Семиполки.

Шкільних років уже згасає нива,
Квітучим ювілеєм відцвіла…
Нові літа наснажують на диво –
Піднести славу школи і села.

Село чарівно сріблиться в тумані,
Як на  зорі невимовна краса…
Милують серце в синьому світанні
Сільські кутки як диво-чудеса.

Краса така, що підступає в горлі,
Купається у сонці голубінь.
Окрилена ти у польоті орлім,
Сім див села лиш бачаться тобі.

Чарівний край, який лиш може сниться,
Де синь озер в зарослім комиші.
Татарське озеро у блиску криці
Лягає благом чуда на душі.

І ти прямуєш поглядом орлиці,
Де Михальова видніться гора,
Через Сукач, Обузне, Старосвітське
У Панський сад, що світить, як зоря.

Борвій століть історію полоще,
Гуде найбільше чудо із чудес -
Це семиполківська Базарна площа,
Базар у революцію воскрес.

Давно село історією грає
У чудесах квітучої землі.
У світі білім сім чудес ми знаєм,
Ти - наше восьме чудо у селі.


ГЕРБ  СЕМИПОЛОК

 
Карбує історія долю народу,
Що хліб добував собі вічним горбом,
За велич людини в ясну нагороду
Село Семиполки вінчає Гербом.
 
Червона ознака, де воїн крилато
Із поглядом мужнім у ріднім краю,
Одягнутий тісно в залізнії лати,
Готовий до бою за землю свою.

Приспів
У сяєві слави наш Герб Семиполок…
Тут воїн готовий до бою
За рідную землю, за батьківський сволок,
За віру, що зветься святою.
Це наш богатир зі щитом і зі списом,
Покрита шоломом його голова:
І слава про це лине степом і лісом…
На синьому тлі золота булава.
 
А Герб Семиполок сіяє на славу,
Нелегко дається життя в боротьбі,
Де воїнська сила й державницьке право
Яскраво утілені в нашім Гербі.
 
16.04.11

ВУЛИЦЯ  БРЮЛЛОВА

 
Цей день у сяйві видався святковим,
Мов загорілись райдужно сади,
Коли російські друзі із Брюлловим
Тараса вирвали з неволі – із біди.
 
А я побачив в нас на Привокзаллі
Вже вулицю Брюллова, 1-А,
І в серці – мов засяяли коралі,
І спалахнула вулиця ясна.

Приспів
В столиці зовсім випадково
Зустрів я вулицю Брюллова.
Мені ця вулиця відкрила
Шевченкові безмежні крила.
 
Брюллова вулиця, Брюллова,  
Як символ дружби і тепла.
Тому вона не випадково
В душі, мов квітка, розцвіла.
Я на Брюллова вулиці зустрівся
З юрбою гарних юнаків,
І кожному із них Брюллов не снився,
Та я у них бажання запалив.
 
І спалахнув у юнім серці вогник –
Бажання знань, немов ковток води…
А серце наше у відчаї стогне –
Повз біль народу не пройди.
 
08.06.11

БОРИСУ  ЖОРНИЦЬКОМУ

В квітні 1920 року в міському театрі Харкова  
відбулось “театрально-жартівливе” вибрання  
“Головою Земної Кулі” поета-футуриста  
Велеміра Хлєбнікова. Після нього цю посаду  
займали Г. Петніков, Л. Вишеславський,
Зараз – вакансія.
 
За океан я скромні шлю гостинці
І ласки Божої спасти людей молю…
Брати мої, євреї-українці,
Я вас усіх по-братньому люблю.
 
Мій щирий друг, поете легендарний,
Тобі дано тримать орлиний лет.
Як блискавка, напругою одарена,
Із персту божого ти істинний поет.
 
Вже час гряде в невпинному розвої…
Як ледь засяють зорі в синій млі –
Тобі, Борисе, бути Головою
Земної Кулі, щастя на землі.
 
14.10.13
 

АНДРІЙКУ  МОСКВИЧУ

- в день одноріччя появи
на світ Божий
 
Від перших невпевнених кроків
Сміливо в майбутнє іди…
Дзвенять під ногами сто років
На щастя – з роси і води.
 
В саду, коли падають груші
У синім світанку, в ту мить
Хай стрінеться доля Андруші
Й навіки його полонить.

Приспів
Для мами – синуля,
А бабцям – зайчуля,
Для татка – горобчик,
Дідам – гарний хлопчик.

Весна набирається сили,
Все щедро поверне тобі.
Він очі від бабці Таміли,
Як небо, узяв голубі.
 
А доля збігається ланом,
І світить зорею свіча…
Умита сльозою Світлана
За крихітку – за Москвича.
 
16.04.2000

АХ, КАРТОПЛЯ-БАРАБОЛЯ

 
Зацвітає на городах
Картопляний диво-рай,
Мов ясна дівоча врода,
Кличе нас на урожай.
 
Ми чекаємо хвилини,
Як у місті і селі
Вся картопля України  
Запарує на столі.

Приспів
Ах, картопля-бараболя –
Найсмачніший людям дар:
Як поїв картоплі вволю,
Ти тепер і Бог, і Цар.
 
До картоплі сала шкварку
До ладу додати враз…
Перекинуть можна чарку,
Аби все було гаразд.

Нема кращого у мирі, -  
Прямо скажемо про це, -
Як картоплю у “мундирі”
Скуштувати із сальцем.
 
Ще гарніша гартаначка,
Де гуртуються шкварки,
Що зварилась на рогачках
Із димком на всі смаки.
 
11.10.12

А СЕРЦЕ “ТЬОХ”…

 
Перша школа, а поряд Розвилка
У роздоллі шалених доріг,
Де гостинно каштанова гілка
Всіх зове нас на рідний поріг.
 
Рідна школа – зворожлива тиша,
Де учитель – святий оберіг…
Моє серце забилось частіше,
Як ступив я на милий поріг

Приспів
А серце “тьох”, а серце “тьох”
На рідному порозі –
Одне з коханою на двох,
Воно любові просить.
 
А серце “тьох”, а серце “тік” –
Я відчуваю ласку,
Переступаю я поріг –
І потрапляю в казку.
Перша школа – країна казкова,  
Педагоги усі – перший клас,
Українське тут мовиться слово –
Поряд з нами, на щастя, Тарас.
 
Журавлями – за датами дати,
Наші плечі вже час обійма…
Тож піднімемось, мовби солдати:
Кого з нами, згадаймо, нема.
 
21.04.13

ЧИСТОГАН

 
Навкіл шугають світові злодюги,
Виношують в собі підступний план…
Стомилось навіть сонце від напруги,
Щоб ліг на стіл валютний чистоган.
 
Клубок скрутився темних махінацій,
Похоронив надію на добро…
В країні корумпованої нації
Не пророста посіяне зерно.

На полі всі пасуться інтригани,
Стрижуть вони народний урожай –
І туго набивають чистоганом
Всі гаманці свої, лихі украй.

Уже давно душевна тисне рана –
А скільки закривавлених сердець…
Бо кров тече заради чистогана.
О Боже! Поклади цьому кінець.
 
15.07.13

ГІМН  БОГДАНІВКИ

 
Зоря спалахнула в щасливу годину
У темряві вічній дрімучих лісів –
Село, Богом дане на всю Україну,
Засяяло гордо у Давній Русі.

Приспів
Свята земля, нам Богом дана,
Садами буйно розцвіла…
Богданівки родина славна
Крокує гідно в майбуття.
На землях одвічних гуртуються люди,
Уперто громадою плуга ведуть.
Село про майбутнє повік не забуде
Дітей спрямувати на праведну путь.
 
Невтомною працею зводиться сила,
Щоб землі рясніли в квітучих житах.
Богданівка рідна розпростує крила
В ім’я України на краще життя.
 
10.06.10
 

ГІМН КАЛИТЯНСЬКОЇ ШКОЛИ

 
Дзвени, рідна школа, як пісня крилата,
Гартуй дітлахів на стежину круту.
Крокує в життя наша юність завзята,
Щоб гідно прославить свою Калиту.
 
Для нас рідна школа – як матір єдина,
Де сяє учителя вічна зоря.
Ми горді, що наша земля – Україна,
І тут ми живемо, як дружна сім’я.

Приспів
Калитянська школа, Калитянська школа,
Найрідніша школа – мрія золота.
Не забудем тебе ми в житті ніколи,
Де цвіте під сонцем рідна Калита.
Ми в школі набралися мудрості й гарту,
Вона нам відкрила дорогу в життя.
І перше кохання тут сіло за парту,
Щоб діти і внуки ішли в майбуття.
 
Завжди пам’ятаймо в нелегкій дорозі,
Що вернемось ми неодмінно сюди,
Поклонимось школі на ріднім порозі,
І щастям розквітнуть любові сади.
 
10.09.06.

ГІМН ВЕЛИКОЇ ДИМЕРКИ

 
Село засіяло в огнях пломенистих,
У сріблі димів тут живуть димарі.
А Димерка наша, як матір пречиста,
На крилах наснаги летить до зорі.

Приспів
Велика Димерка велика
У сяйві слави і краси,
Бо люди в ній трудом великі –
На всі роки, на всі часи.
 
Велика Димерка в калині
Розквітла щастям на віки,
Велика гордість України
На всі часи, на всі роки.
Палали кострища, щоб доля воскресла,
У кожній оселі світилось життя.
І скапував дьоготь, щоб мазать колеса
І возом надії котить в майбуття.
 
Тут мужності духом об’єднує братство
Усіх димерців, як віками велось.
Пришпоримо коней, нащадки козацтва,
Помчимося вітром, щоб краще жилось.
 
02.06.10

Я БАЧИВ МІСЯЦЬ…

 
Було це у грудні дня двадцять сьомого
Дві тисячі дев’ятого року.
Тоді я дививсь у віконце неясне –
Вікно було завішене серпанковим запиналом.
 
А місяць в цей час плутався в небі між хмарами,
Потужно посилаючи своє синювате проміння
на землю.
Я зрадів, що побачив блискучий диск місяця.
Він не освітив мого обличчя,
але серце моє освітив.
 
Я побачив в цьому місяці мого найліпшого друга,
Якого я найбільше люблю. Це Василь Хамбір.
Люблю його за щедру душу, за безкорисливість.
Люблю за все добре, людське.
Він зараз немічний, хворіє, ноги болять,
ходить з трудом.
 
Вибач, друже, що не можу бути з тобою ближче.
Але візьми до серця,
що тебе, як я, ніхто не любить.
А місяць вже давно закотився за обрій,  
допоки я спілкувався з Васею.
Стемнілося.
Хай щастить! Тримаймося, Василю!
 
27.12.09
 

НАЩАДКИ

 
В час перепису населення 1782 р. у списках посполитих с. Семиполки зустрічається прізвище Торба.
В Семиполках в даний час такого прізвища не існує, але в селі з’явилися нащадки цього
імені в особі Чалого Павла Олександровича (1962 р.н.) і його дружини Наталії Григорівни (1966 р.н.)  
 
Спливли століття, як нащадки Торби
У рідне повернулися село,
І серце засвітилося, немовби
Все навкруги садами розцвіло.
 
Села громада тепло зустрічала
Павла й Наталі солов’їну суть,
Завзятих наших комсомольців Чалих,
Які на крилах птицю піднесуть.

Приспів
Недаремно до тебе причалив,
Коли серце вишнево цвіло…
Закохався в Наталію Чалу,
Тільки б лиш не дізнався Павло.
В селі не знайдем чарівніше місця,
Як у подружній пари на зорі –
Лиш у Павла красивого обійстя
Підстрижена травичка у дворі.
 
Сльоза взаєм сяйнула у Наталі
Із карим виблиском краси-очей:
Ми божевільні – як нам бути далі
У сяєві закоханих ночей.
                                                          

ЗЕРНО  НЕВМИРУЩЕ…

 
На повні груди мовимо про суще,
Що в серці українця виграє:
Люд український – зерно невмируще,
Яке в зернині вічністю стає.
 
Нас убивали, маємо по суті,
Хто Україну прагнув задушить:
Петро і Катерина, Ленін, Сталін, Путін -  
В останньому «особенная прыть».

Приспів
Навічно хай знають сини наші й дочки:
Коли вже хитались врожаєм жита,
Як нас відправляли за два колосочки,
У край Калими, щоб поправить життя.
 
Навічно зостанеться в пам’яті люду,
Якщо на плечах іще є голова:
Морити людей в Україні повсюду –
Команду таку лиш давала Москва. 
Нас охопило невимовне горе,
З роками градус геноциду зріс…
Всіх нищили кати голодомором,
Бо Сталіну вкраїнці не під ніс.
 
Збагнути тяжко, як людина може,
Але в Кремлі не люди, а вожді,
Не зрозуміти, що дитя не може
Добраться вже до рідної груді.
 
17.11.13 

ВЕЛИЧАЛЬНА «ПРОСТОРУ ДІЇ»


-з такою назвою в селі Семиполки
в серпні 2013 року створено
молодіжну громадську організацію.
 
В серцях людей спалахують надії
На все нове для кращого життя…
У гру тоді вступає «Простір дії»,
Щоб рясно колосилися жита.
 
Ми жодну хату в горі не минаєм,
Як навесні співають солов’ї…
Для нас однак, чия там хата скраю –
Хатини всі і рідні, і свої.

Приспів
Чи справді скраю наша хата –
Про це ніде не говори…
Коли душа добром багата,
Іди у люди і твори.
Гартуєм душі мужньою ходою,
До ніг лягають тихо спориші…
Добро творити людям нам з тобою
І для дітей від щирої душі.
 
Нам боляче, що ниють давні рани,
Як відголос боїв, що повесні…
Білоголові наші ветерани,
Для нас ви завжди люди головні.
 
27.11.2013

ЕМБЛЕМА «ПРОСТОРУ ДІЇ» 


Аби не згубились останні надії
В краю голубому на краще життя,
Село огорнулося «Простором дії»,
Що має зробити в красі майбуття.

Емблема мудрована, ніби мов сон це,
Достатньо правдива, як поле в житах…
На тлі золотому гарячого сонця
Красиво вписалося древо життя.

Приспів
Для «Простору дії» шляхи неозорі –
Творити добро, що громаду спасе.
Невтомний лелека в блакитнім просторі
На білім крилі людям щастя несе.
У древі життя сяють три покоління,
Як птахи, змайнули в століттях роки…
Це пращурів наших могутнє коріння,
Що гідно заглибилось тут на віки.

А стовбур і крона на сонце-планеті –
Продовження роду у безлічі літ.
Наш білий лелека у вільному леті –
В жаданні обняти крільми увесь світ.
 05.12.13
 

СЕМИПОЛКИ

 
Віки промигтіли у сивих світанках,
Лишивши на згадку бентежні діла…
Земля наша рідна в піснях - колисанках
Під небом блакитним садами цвіла.
 
Село непохитне в історії долі –  
Його не один раз торкалась біда:
Людей убивали і нищили волю –
На нас нападала татарська орда.

Приспів
   Гордість наша – рідні Семиполки,
   Кращого села нема ніде –
   Долю не поділимо на дольки –
   Слава Семиполок вже гуде.
 
   Семиполки вічно у надії,
   Мовби сонце, сяють гаряче…
   Село рідне з часом молодіє,
   В сяйві доль розгорнеться іще.
Селу довелося трудитись немало,
Щоб дух заповзятий в душі не зачах..
Роки геноциду, фашистську навалу
Село перенесло на дужих плечах.
 
Село наше рідне у славі воскресне
Від предків далеких до наших часів…
У гідній громаді народжений месник
Країну потужно ураз розбудив.
                                                                            
26.02.14

РОЗМОВА З БОГОМ


«Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе.»
Тарас Шевченко
 
З тобою, мій Боже, розмова відверта:
Війна в Україні – стріляють навкруг,
Чи видно тобі із-за хмарного верху
Вже безліч в сльозах материнських наруг?
 
Земля українська вся кров’ю стікає,
Скалічені люди – старі і малі.
Чом сила Господня людей не спасає,
Щоб мир був і спокій на божій землі.

Приспів
Ми Богові шлемо свої молитви,
Щоб дав спокійне людям всім життя,
Щоби спинив кровопролитні битви,
Щоб рясно колосилися жита.
 
Молитви наші всі летять на вітер,
Хоч славимо небесного отця…
А хто з богів аби сльозину витер
З жіночого стражденного лиця?
Гримлять канонади від ворога путні,
Над ними наш Бог милосердний єси…
Великий, єдиний, Господь всемогутній,
У пеклі кривавім людину спаси.
 
В огні Україна – стискається серце,
В боях за країну герої лягли…
Нам церква дає потойсвітнє безсмертя –
Дай, Боже, щоб люди сьогодні жили.
 
05.08.14.

СРІБЛЯСТІ КРАПЕЛЬКИ РОСИ


 «Лето, лето, лето, лето –
Всё в зелёный цвет одето…»
-  Сергійко Москвич, четвертокласник, 1972 р.

Уже хлібами пахне нива,
І мріють золотом поля,
У сонцесяйві вся красиво
Геть узеленена земля.

В моєму милому садочку
Немає більшої краси –
Повільно капають з листочків
Сріблясті крапельки роси.

Приспів
А літо,а літо, а літо
В зеленім буянні садів
Вже серце торка оксамитом,
Щоб літечку кожен радів.

У час сіяння зелень-літа
В полоні нива золота –
Усі ми маємо радіти,
Бо, знать, вродилися жита.

Земля вдяглась в зелені шати
У божий день, у божий час.
Взяла за руку сина мати
І повела в четвертий клас.

06.08.14

МОЯ ЛЮБА КІЗОНЬКА


Вічність обертається планета,
Не змигнувши чистої сльози…
Всіх вітаєм мудрістю сонета
З Новим роком Синьої Кози.

У народі - рік Кози щасливий,
Тільки в нас тепер війна-гроза…
Україна ще засяє дивом –
З радості замекає Коза.

Приспів
А Коза, а Коза, дивовижна Коза,
Наймиліша моя люба кізонька,
Найчистіша у світі, як Божа сльоза,
Мов кохання,що вартує слізоньки.
Зашуміли різдвяні гулянки:
Пересміхом гурт завеселів,
І Козу водили на Маланки,
Щоб піснями світ увесь дзвенів.

Поведе Коза людей до щастя,
Почастує діток молоком…
Чи козі це в час війни удасться –
Навкіл «Гради» б’ють, як молотком.

13.01.15

КРАСОЮ РАНЕТА…


Вісім з половиною десятків –
У роках моїх високий лет…
В шумовинні саду, мов загадка,
Повниться життя тугий ранет.

Вісім з половиною десятків
Літ поважних в зорю молоду
Промигтіли якось без оглядки,
Гупнувши ранетами в саду.

Приспів
А літа,а літа, а літа
Обертають повільно планету…
Україна моя золота
Сяє в серці красою ранета.
Вісім з половиною десятків
Літ завжди в крутому віражі
Піснями зостануться на згадку,
Зорями ранета на межі.

Вісім з половиною десятків…
Ще літам продовжується лік.
Смак ранету чуємо порядком -
В серці Україна вже навік.

12.02.15

Авторський цикл "Ще один куточок"

ІДУ  СЕЛОМ

 
Іду селом – схиляються дерева
Обіймами своїх гіллястих рук.
Душа моя, розцвічена зорею,
Милується природою навкруг.
 
Іду селом – до болю все знайоме:
В росі синіють рідні спориші…
Яке це щастя - просто йти додому,
Де все лягає благом на душі.

Приспів
Село моє – красиве, миле –
Мов у цвіту вишневий рай…
Бринять тугі пісенні крила –
Підносять в небо рідний край.
 
Село моє – моє, найкраще –
Садами залюбки цвіло…
Я полюбив, не знаю, за що…
Моє село, моє село.
 
Іду селом – і серце жалем тисне:
Якась хатина в заростях стоїть…
Відспівана господарями пісня,
Уже її ніхто не воскресить.
 
Іду селом – Базар гуде у мирі
У сонмі милих ще школярських лиць…
Повіки не забути очі сірі,
Закохані у сяйві блискавиць.
 
14.06.2013
 

ЗАТЯГАЙЛІВКА

 
Засвітилося в росах світання,
Захиталися в полі жита…
Затягайлівка – пісня остання…
Відпливає пора золота.  
 
Початкує куток від Козельця
В буйноцвіті розкішних садів…
Пригорнув я кохану до серця,
Коли вперше її тут зустрів.

Приспів
Затягайлівка, Затягайлівка
В солов’ях семиполківський край…
Тут зустрів найкоханішу кралівку,
Моє щастя навік – так і знай.
 
Я іду, розправляючи плечі,
Серце дзвінко стукоче моє…
Затягайлівка вся молодеча,
Де зустрів я кохання своє.
 
Затягайлівка – берег останній,
Там, де обрій світанком синів…
Тут зустрів свою долю кохану –
Народила чудових синів.
 
22.08.13
 

ДЕРКАЧІВКА

 
Таємний край зеленої планети,
Де раз-у-раз поскрипує вночі…
У час тривог розгадуєм секрети:
В болотах хазяйнують деркачі.
 
Куток болотний скраю і до краю
Бринить зорею у досвітній млі…
Милішого болотяного раю
Не знайдемо на сонячній землі.

Приспів
Деркачівка у зорях палає –
Гордість роду і слава сім’ї,
Де весною в квітучому краї
Шаленіють нічні солов’ї.

Розгляглась солов’їна сваволя
У розвої боліт і дібров…
Тут мені усміхнулася доля –
Я зустрів свою вірну Любов.
 
Болото Довге край підперезало,
Квітує Береберине в росі…
Кохання наше щастя тут зазнало –
Моя Любов розквітла у красі.  
 
Блакитне небо мерехтить безкрає,
Навколо гомін щастя, мов колись…
Болото це ніхто не проміняє
На золоті коштовності якісь.
 
05.10.12

ГОРБОК

 
У садах розцвітає Горбок
Ароматом бджолиного маю –
Це Дунайчиків рідний куток –
Честь і гордість фамільного краю.
 
Тут мужніли, мов грім, парубки –
У чоботях хромами рипіли;
У дівчат – кольорові стрічки –
Наречені прекрасні і милі.

Приспів
А Дунайчиків край, а Дунайчиків край,
Це весь Купченків край приозерця.
Знаменитий горбок розцвітає, як май,
Добрим словом лягає на серце.
 
А на Паску Христову святу
Хлопці наші вдягались у свитки,
Крашанками тоді на Горбку,
Як водилося, грались навбитки.
 
В боротьбі перемоги мотив,
І напрузі нема перестанку…
Один хлопець себе знапастив –
Із ганьбою гуляв у “смолянку”.
 
04.06.13 

ГОВОРУНОВІ ВОРОТА

 
В лісні полинемо широти,
Де сонцем жевріє сосна,
Нам не минуть міцні ворота,
Ворота ті – Говоруна.
 
У дні захмарені й погожі –
І це велось багато літ –
Стояв Микола на сторожі
Йому довірених воріт.

Приспів
Світ усміхнувся у ясній обнові,
Аби добро і пам’ять обійнять…
Ворота вже давно Говорунові
В печалі без господаря стоять.
 
Ми чуємо пісень мотиви нові
В лісах, де святкувалося давно…
Ворота ці, повік Говорунові,
Через себе квітчали лиш добро.
 
Через своїх воріт залізо
Нікого не занапастив…
Вдову з конячкою із хмизом
Він з легким серцем пропустив.
 
Про ці ворота в Україні
Давно вже люд заговорив:
Земляцтво горде і понині –
Живуть в селі Говоруни.
 
11.06.13
 

“ВЄЛІКОЄ”

 
Серце у грудях солодко тікає –
В надрах торф’яних нуртує Оврут,
Бачим: “ВЕЛИКЕ” стало “Вєлікоє” –
Торфу безодня відкрилася тут.
 
В селищі в лісі життя вирувало,
Праця і пісня дзвеніли навкруг,
Скопище люду тут торф добувало –
Ліс захищав їх від зайвих наруг.

Приспів
Вже скачуть вогники веселі
Із торфу в грубах, як було,
Обігрівають всі оселі,
В серця вселяючи тепло.
 
А торф’яні, як є, компости
Покрили наші всі поля –
Зазеленіла буйним  ростом
Уся навколишня земля.
 
В пам’яті нашій зринається стійко:
Ліс розтупився аж ген на Оврут –
Твердо вмостилася вузькоколійка:
“Вєлікоє” – Бобрик – в майбутнє маршрут.
 
Рейки надійно вляглися, як смужка,
А над “Вєлікім” бездонна блакить.
На залізниці курсує “Кукушка” –
Тягне вагончики і цокотить.
 
16.09.13
 

ВУЛИЦЯ КУДРЕНКА

 
В Семиполках повік не забудеться,
Як лягла на радгоспні поля
Його іменем названа вулиця…
Забуяла у росах земля.
 
Кожний мешканець радо притулиться
У куток під упевнений дах.
Їх зустріне Кудренкова вулиця –
Розцвіте вона в буйних садах.

Приспів
В синіх росах імення Кудренка
Жайворами у піснях дзвенить.
Шлях в майбутнє дала йому ненька
Україна у сонячну мить.
А Кудренко, як сяйво від Бога, –  
У турботах про рідне село…
В нашім краї орав перелоги,
Аби людям ще краще жилось.
 
В сяйві вулиці виростуть особі,
Ще пишніше сади зацвітуть,
Вчителі, лікарі і філософи
Славу предків своїх понесуть.
 
Ми готові ділитися славою –
У селі є пишатися чим…
А ім’я його, рідне з державою,
Крила птиці несуть в височінь.
 
13.09.13

ОВРУТ

 
Із сиво-прадавніх часів неоліту
Легенда про квітку засяяла тут.
І берег Десни дивовижно розквітнув –
Вируючі води збудили Оврут.
 
Видніється з кручі жива панорама,
Де майво століть розгортає секрет:
На берег ступає божественна Дана –
І в шумі вітрів затиха очерет.

Приспів
Засяяла гордістю вся Україна,
Що квітка зорі заіскрилася тут.
У блискові золота очеретина
Розквітла в болоті з іменням Оврут.
Епоха залізна, віками омита,
Дивує таємністю зоряний світ,
Де очеретина, вся золотом крита,
Чарівно встає із оврутських боліт.
 
Історія краю закручує круто –
Вже вічністю стали ліси і поля…
А пам’ять карбує про сутність Оврута –  
Це все семиполківська рідна земля.
 
18.07.13

ВАСИЛІВ  КУТОЧОК

 
Я надибав ще один куточок,
Де весною буйно все цвіло.
Напишу про нього хоч рядочок,
Щоб усе оспіваним було.
 
А куточок нас веде до гаю
І садами манить звідусіль…
Першим він тут сонце зустрічає.
Там живе найліпший друг Василь.

Приспів
А куточок, куточок, куточок –
У розвої садів і полів…
Розпускається пісні рядочок
Про розкішний куток Василів.
 
А куточок, куточок, куточок
Повен співу дзвінких солов’їв.
Ви прилиньте в цей рай хоч разочок
На алею до славних гаїв.
 
Уляглася Юшкина оселя
У саду, де квітне дивний рай…
Пилявка притихла невесела,
Похмурнішав весь вербовий край.
 
А літа усе летять у просинь,  
І цьому немає вороття,
Бо уже відзолотіла осінь,
Підступає призимок життя.
 
13.01.12

ВАЙЛУШКА

 
Спогадом дитинства знов і знову
Покотився берегом туман…
Пригадав я копанку Вайлову,
Як було насправді, без оман.
 
Під вербою, зваживши на втому,
Ми тоді не стрілися – прости…
Ти була на березі другому –
Я не міг до тебе доплисти.

Приспів
Вайлова, Вайлова, Вайлова –
Кохання красивого смужка,
Моя королева казкова,
Для мене ти, ніби Вайлушка.
Вайлушка, Вайлушка, Вайлушка
Хлюпоче коханням ізнов…
Та враз твоя подруга-дружка
Розладила нашу любов.
А Вайлова майже грізне море,
Де була страхітною “Діра”.
Допливали до “Діри” герої,
І жахалась неї дітвора
 
А дівчатам до душі сміливі,
Що злітають подвигом до зір…
А моя, хоч я і звершив диво,
Не простила мене до цих пір.
 
23.02.12

ВИГОН

 
Виганяли корів на поляну,
Коли ранок бринів у росі…
Василенківка, як не погляну,-
Бачу Вигон в казковій красі.

Приспів
А на Вигоні пісня по колу
Земляків тут єднала завжди.
Під плодами до самого долу
Гнулись тут яблуневі сади.
 
А на Вигоні, а на Вигоні
Кінь баский копитами дзвенів.
А дівчата на рідному Вигоні
Проводжали в похід козаків.
 
Тут гриміла козацькая сила,
Гордість роду не падала ниць…
Василенківський Вигон на крилах
Зустрічав тут російських цариць.
 
Від царів і до нашого часу
Всі виходять сюди на свята…
А хатина з портретом Тараса
Найсвятіша оселя… ота.
 
08.08.11

БРОДОК

 
Цвіте куток на отчій трасі,
В селі він майже на краю…
Я там бродив у добрім часі,
Набрів на молодість свою.
 
Бродок – в легенду оповито,
Немовби зоряний куток…
Куток вирує, сонце світить,  
На все село гуде Бродок.

Приспів
Ми ідемо вперед походом,
Долаєм річку, ніби світ.
Була Крива, а стала бродом –
Її перейдемо убрід.

Давно наш предок неумитий
Залишив тут надійний слід…
Йому прийшлось ускрізь бродити
І брати річку цю убрід.
 
Пройдуть роки, пролинуть дати –
Там, де бродила наша суть,
Через усі річок загати
Услід нащадки побредуть.
 
12.08.13

ЮРИНА  ЯЛИНКА

 
Куток Шевченків – край культури,
Тут мудрістю земля взялась,
Як під вікном малого Юри
Ялинка в небо піднялась.
 
З роками виросла ялина –
В душі розкрилася краса…
Гірляндами, як та калина,
Ялину він оперезав.

Приспів
Юрина ялинка, Юрина ялинка
Засвітила зорі ген за небокрай.
Юрина ялинка – золота сторінка
І краса чудова про Шевченків край.  
 
Юрина ялина, Юрина ялина…
Спалахнуло небо на усі роки.
Юрина ялина, як і Україна,
Засвітила ясно зорі на віки.
Коли закрутить хвища градом –
Усе в пітьмі з того часу…
Електролампок  міріади
Навкруг запалюють красу.
 
На свято сходимось ласкаве,
Щоб Новий рік нас обігрів…
Ялинка Юрина яскраво
Горить у мареві вогнів.
 
23.10.11

БАГІНСЬКЕ

 
Багінське в синьому тумані
Уже в легенді розцвіло…
Озерце срібне на світанні
Блищить водою за селом.
 
Отут вінки плетуть дівчата,
Корови йдуть на водопій,
І дітлахи, немов качата,
У тихій плещуться воді.

Приспів
Багінське, Багінське, Багінське –
Семиполківська рідна земля…
Історія спогадом тисне:
Багінське – це доля села.

Пливе Багінське сивим часом
В пітьмі історії дерев…
Гуртом єднаймось із Тарасом,
Щоби разом гукнуть: “Пся крев!”
 
Ми кладемо у часі кладку –
Єднання зоряних світінь…
Багінське лишимо на згадку,
На пам’ять інших поколінь.
 
12.08.11

“ХРУЩОВКА”

 
Там, за селом, Хрущов Микита
Управно часто полював.
До траси з лісу майстровито
Бруківку добру збудував.
 
Роки майнули в зорях ловко –
Бруківка ця, мов дзвін, гуде…
Давно дорогу звуть “Хрущовка” –  
І тільки так, і більш ніде.

Приспів
А Хрущовка, Хрущовка, Хрущовка
В Семиполках знаменні слова…
Ніколи не зникне “Хрущовка”,
Де квітне у росах трава.

Гули роки, цвіла свобода –
Про це, як спомин на віки,
Бо на серця й роти народу
Уже накинули замки.
 
Йдемо у ліс, немов до храму, –
Суниця сонцем зайнялась…
“Хрущовка” ця веде до брами,
Тепер за неї людям зась.
 
07.08.13

СТО

Станція технічного обслуговування
 
Наша СТО – відлуння траси
В яблуневому селі,
уДе лелеки, мов окраса,
Ходять поруч по землі
 
Під мостом машина мчиться –
Враз відмовило авто…
Поламались – не журіться:
Приїздіть до нас на СТО.

Приспів
На святій семиполківській трасі,
Де лелеки пливуть над мостом,
Навесні – у вишневому часі –
Покохалися ми на всі СТО.
 
А машина, мов кохана,
І на станції – краса,
Де Володя і Світлана
Роблять з нею чудеса.
 
Наша СТО – це автосила
По машинах до основ…
Тут міняються мастила,
Не міняється любов. у
 
19.03.11
 

СТАРОСВІТСЬКЕ

 
Вже Світ Старий, карбуючись у часі,
В століттях диво-хмарою проплив…
Тут Старосвітське озеро в окрасі –
Мов квітка семиполківських полів.
 
А Старосвітське озеро-озерце
Зеленим пляжем тішиться віки.
І у дівчат любов’ю грає серце,
Бо поряд браві хлопці-вояки.

Приспів
Старосвітське, моє Старосвітське
В піднебессі, як світ, голубе.
На квітучому березі зблизька
Я уперше побачив тебе.

Старосвітське, моє Старосвітське,
Все “моє” – бо я тут пропадав…
Хтось бо мене вважає хлопчиськом,
А я тебе одну лиш кохав.
 
Збагнути тяжко, як гули століття
У синіх блискавицях і грозі
І як долали версти й лихоліття
На конях верхи київські князі.
 
А Старосвітське – озеро тривоги,
Ще й дотепер квітує серед трав…
Князь Мономах коня свого з дороги
У синьому озерці напував.
 
29.02.12

“ПЕТУШОК”

 
У селі кафе до біса,
З переляку стався шок –
Де вони ураз взялися…
Кукуріка “Петушок”.
 
Всіх людей цікавить гривня,
Їм про мову – все одно:
Петушок, сказать, чи півник –
Людям байдуже давно.

Приспів
у“Петушок”, “Петушок”, “Петушок”,
Де зірками виблискують зали,
І проводяться тут, мов намовив пророк,
Всі весілля і всі ритуали.
 
“Петушок”, “Петушок”, “Петушок” –
Українськими стравами дивний…
Тільки маєм бажання – зробити ще крок:
Петуха поміняти на півня.
 
Де воно таке буває,
Тут не зайвий батіжок:
В мене півник всяк співає,
А в сусідки петушок.
 
І раптово спір тут виник –
Гей, змагатись – на лужок:
Гарно наш співає півник,
А горланить – петушок.
 
08.09.13
 

ПИЛЯВКА

 
На зорі, раненько на зорі –
Тільки-но здіймається світання
уІ рибалки трусять ятері
Та зоря здригається остання,
 
Світ вітає сонячна пора
І безмежне у лататтях диво –  
Пилявка для щастя розцвіла,
Людям усміхається красиво.

Приспів
Пилявка, Пилявка й досі
Наша доля і зболене серце…
Щасливий, кому довелося
Любуватись маленьким озерцем.  
 
Пилявку ми бачимо здаля,
Де вода хлюпоче під вербою…
Поряд хатка друга Василя,
Звуть усі нас “нерозлийводою”.
 
Пилявка – без вічних берегів,
Як любові нашої озерце.
Тут свою кохану я зустрів,
Я віддам за неї своє серце.
 
12.12.12
 

ПАНСЬКА  АЛЕЯ

 
Вже панський сад голубить пишні крони,
Узбіч алеї липи розцвіли…
Поважно тут котили фаетони,
Коляски дріботіли, як могли.
 
“Алея панська” – звемо ми понині,
Хоч від панів лишивсь порожній звук.
На ній гуртом святкуєм іменини,
На вогнищі варганимо гартюк.

Приспів
А панська алея, а панська алея –
Історія рідна і вічно жива…
Я пісню співаю коханій, але я
Повік не забуду сердечні дива.
 
А панська алея, а панська алея
У пору весняну любов’ю цвіла.
Освідчитись мав я із нею, але я…
Нас панська алея в коханні звела.
 
Алея панська… скільки екіпажів
Прогуркотіло протягом віків…
Алейному повірим епатажу:
Тут мордували бідних кріпаків.
 
Алея панська – зоре на світанні –
У злеті в синь небесну голубів…
Алея панська, де зустрів я пані –
Голубоньку навіки полюбив.
 
31.03.12
у

“МОСТІК”

 
В кутку Печурівки привітно
Калина пишна зацвіла…
Через канаву непомітно
Вузенька кладочка лягла.
 
В селі гульба завжди коронно
Гула з гармошкою колись…
Де “Мостік” був, вже міст бетонний
Тут понад трасою повис.

Приспів
А гармошка, гармошка, гармошка
Розгулялась, немов за гріхи,
Як Гаврило Литвин, ніби трошки,  
Розтягав на всі руки міхи.
 
А гармошка, гармошка, гармошка
Душу крає на всі голоси.
А дівчата у вихрі, як мошки,
Дріботіли у танцях краси.

Тут щосуботи і на свята
В Печурин край, немов у гості,
Злітались хлопці і дівчата,
Сюди приходили – на “Мостік”.
 
А “Мостік” був живим магнітом,
Куди тягнулося село.
І звеселяв усіх на світі
Кривий Гаврило, як було.
 
14.08.11
 

“ОГАННЕС”

 
Летимо на авто в добрім часі,
Всі ліси оминаючи десь…
Під селом Семиполки на трасі
Нас вітає кафе “Оганнес”.
 
Тут господарі щирі та гарні,
А дівчата, як маки, цвітуть.
І гальмують автівки зугарні –
“Оганнесову” звідати суть.

Приспів
“Оганнес”, “Оганнес”,
      добрий наш “Оганнес”,
Славне місце для вільного люду.
Хто у стравах відчув
      його смак від небес,
Той повіки цього не забуде. 

За столом опинились в полоні
Страв смачних Акоп’яна Хачо:
Відбивні апетитні з долоню
І незмінний в кафе суп харчо.
 
Мчить до щастя дорога ця древня,
Її знає мале і старе…
Всіх шанує кавказька харчевня
І в обійми навіки бере.
 
01.09.13

БІЛА  КАЗАРМА

 
Небесне диво Білої казарми –
В рожевих барвах світлої роси;
Березами небаченого шарму
Сягнула вже досвітньої краси.
 
Тут мешкали невтомні Запорожці,
Віддаючи і розум і серця,
Та слухали поети і промовці,
Як ліс шумить без краю і кінця.

Приспів
Біла казарма в березах,
В сяєві білому-білім…
Біла казарма – поезія
Там, де кохаються милі.
 
Берези шумлять найдорожчі,
Співають берізоньки білі.
Голублять беріз Запорожці,
Це хлопці – орли яснокруилі.
 
Лісничий із донькою коней гнали,
Тікали від фашистів на відрив…
Під Білою їх кулею догнали –
І батько тілом донечку прикрив.
 
Давно було це – згадувать несила,
А серце запеклося і щемить…
Там Лошака покоїться могила –
Ти перед нею зупинись на мить.
 
14.09.13

ОБУЗНЕ

 
Споконвіків, у Крим і нині,
Ми відчуваєм звідусіль,
Як чумаки із України
Обозом сунули по сіль.
 
Чумацький шлях, тяжка дорога,
Де стогін чуєм раз у раз...
Над озерцем спочинок з Богом,
Пустивши коней на попас.

Приспів
Це озеро давнє у пам’яті грузне
І валка чумацька в полоні жаги…
А тінь від обозів лягла на Обузне,
Що хвилями синіми б’є в береги.

Обузне – пісня солов’їна
Села, прекрасна й молода.
Обузне – слава України:
Отут бував Сковорода.
 
Обузне в білому тумані,
І очерет у всій красі,
Коли хлоп’ята на світанні
Тягають гарні карасі.
 
17.05.12

МИХАЛЬОВА  ГОРА

 
Крилате щастя винесло на гору,
Зачарувало обрієм на мить:
Віками квітне поле неозоре,
І поряд лядське озеро блищить.
 
А на горі, в печурці, ледве диха,
Століттями все коротає вік
Сільська легенда, рідний пращур Михаль –
Це наш земляк і добрий чоловік.

Приспів
А Михаль, а Михаль, а Михаль –
Легенда села вікова,
Яка нам підказує стиха –
Гора Михальова жива.
 
Століття змаймули грозово,
Зосталась нащадкам гора:
Печурка в горі Михальовій –
Початок життя і добра.
Гора – легенда всіх крильми пригорне,
У грудях зануртується тепло…
Там вітряком давно крутились жорна –
Струмочком білим борошно текло.
 
А час віків із дива зір прищурив,
Як заливав всю гору молоком,
Як із печурки вилізли Печури
І розцвіли Печурівським кутком.
 
21.02.12
 

КОМУНАРСЬКЕ  КЛАДОВИЩЕ

 
Віками буйно вітер свище,
Торкає долі всіх людей,
Немов зове на кладовище…
Від цього дінуться ніде.
 
Ступаю тихо, мов у Храмі,
Із хвилюванням про старе,
На кладовищі комунарів…
І моє серце жах бере.

Приспів
Сади яблуневі, як гай, розцвітали,
Що їх комунари плекали колись…
Дерева садові поникли в печалі,
Вони постаріли і часу здались.

Акацій зарості тернисті
Стискають душу вічних мрій…
Тут вождь комуни з комуністів
Спить вічним сном – Теплюк Гордій.
 
Звиса в зажурі низько гілка,
Забуто все без вороття…
Дитяча світиться могилка –
Мов рана, крихітка-дитя.
 
02.09.2013

КОЛБУД

 
Той час непідвладний всевишньому суду,
Його покоління уже одцвіло…
Як люди валили гуртом до колбуду,
Роззявивши рота на те, що було.
 
А сцена колбуду завжди вирувала
Талантами в п’єсах без жодних зусиль:
Чарівно красива у грі була пара –
Дяченко Марія і Більський Василь.

Приспів
А колбуд, а колбуд,
мов квітуча весна,
Залишається вічно на згадку.
І колбуд семиполківський
живо зрина –
Вдячний споминок наших нащадків
А будинок культури – з води і роси! –
Із колбудом – єдина родина –
Єднають всі сцени у сяйві краси
Олена Юхимівна і Антоніна. 
У танці шаленім дзвенять закаблуки,
І пісня злітає в коханні оман.
Мелодія лине про щастя і муки –
Як легко розтягує Маша баян!
 
Колбуд перелився в Будинок культури –
Дівчатами квітне навколо земля.
Щасливої долі, міцної натури…
І молодь невтомно у вальсі кружля.
 
26.12.11

КАР’ЄР

 
Зелений край таємно кличе
Зоставить хатній інтер’єр,
Прилинуть в лоно мальовниче
З буденним іменем “Кар’єр”.
 
А наш Кар’єр – блакитний кратер –
На схилах пляжем золотів.
Збігались хлопці і дівчата,
Під сонцем кожен бронзовів.

Приспів
А Кар’єр, а Кар’єр, а Кар’єр
В блискотінні вечірніх феєрій…
Я щасливий навіки тепер,
Що зустрілися ми на “Кар’єрі”.

Втіхи щастя без тебе нема –
Мов до раю розкрилися двері,
Коли доля звела нас сама
В час зірковий тоді на “Кар’єрі”.
 
Вже береги цвітуть востаннє
Яскравим квітом дотепер…
У біографії кохання
Милішим є для нас “Кар’єр”.
 
Ми сидимо у тихім сквері,
А мрія лине, хоч молись,
Ще побувати на “Кар’єрі”,
Де ми зустрілися колись.
 
16.09.11
 

КАФЕ  “ЛЕЛЕКА”

 
Їдете ви зблизька чи здалека
В блискоті асфальту до зорі –
Не минути вам кафе “Лелека”
Із гніздом лелечим у дворі.
 
В розквіті весна чи осінь рижа…
Промайнувши тисячі доріг,
Їдете з Москви чи із Парижа –
Вас гостинно приймуть на поріг.

Приспів
Водії, обминувши в путі все лихе,
Усідаються чинно за столики.
І ніхто не об’їде лелече кафе,
Найсмачніше кафе в Семиполках.

А кафе, а кафе, а кафе, а кафе – Славна віха столичної траси.
Своє щастя зустрів я у цьому кафе,
Як гриміла музична окраса. 
З давнини, мабуть, ще від потопу
Страви нам несуть духмяний щем.
Часто тут обідає Європа,
Українським ласує борщем.
 
В небі вже зійшла красива зірка,
Коли вишня солодко цвіла.
На весіллі вік гукають “гірко”
Всім із-під лелечого крила.
 
28.06.12

ВИШЕНЬКИ


У Вишеньках із кринички одна селянка  
побачила лик Богородиці у воді.
В.Гузій, «Про золоту очеретину»
 
Гримить потужно канонада,
Палає обрій у димах…
Свободи Людвіка бригада
Дислокувалась в Вишеньках.
 
Звільняли Київ в сорок третім
В бою кривавім вояки...
Святіше місце на планеті –
Це на узліссі Вишеньки.

Приспів
А Вишеньки – це наша Боровиця
У пахощах соснової хвойди,
У Вишеньках видзвонює криниця,
Наповнена свяченої води.
 
А Вишеньки дитинства край хороший,
Де гойдалка летіла у зеніт.
У Вишеньках мойого друга Жоржа
Мені ураз поширшав білий світ.
У Вишеньках дзвенить криниця,
В якій, де било джерело,
Лик Богородиці розкрився,
Чим загордилося село.
 
Святі в історії моменти –
Повезло Свободі таки:
Щоб стать в країні президентом,
Дали наснагу Вишеньки.
 
03.12.2013

ШЕВЧЕНКІВКА

 
Шевченківка в краю гучної слави
Століттями садами розцвіта…
З її ланів у засіки держави
Плила, як дзвін, пшениця золота.
 
Шевченківка розцвічена від Бога,
Розкинулась, мабуть, на півсела…
Шевченківка – поетова дорога,
Що з росами навічно пролягла.

Приспів
Садовий край, куди не гляну,
У буйноцвіті із казок.
Дзвенить антонівка духмяна
На весь шевченківський куток.
 
Шевченківка – це Юрина ялина,
Повз нього закурівся Битий шлях.
Тут рухалась еліта України,
Що зорями засяяла в віках.
 
Шевченківка, як Атлантида, зникла –
Вже носіїв фамілії нема.
Але земля садами не поникла –
Ще з кореня антонівки жива.
 
25.02.13

УЛАНСЬКА   

 
Цей шлях сріблився за царя Гороха,
Тягнувся від блакитної Десни,
Де валками везли товар потроху
Із сивої, як матір, давнини.
 
Історія в розвої нездоланна
І граниться вона у кожну мить…
Козацька церква із часів Богдана
Готова всіх людей благословить.

Приспів
Уланська, Уланська, Уланська, –
Віками обози гули…
Зосталася назва татарська:
Шляхи – це татарське “юли”.
 
Уланська лягла у століттях,
Щоб школам надійно цвісти…
Уланська – дорога освітня –
Виводить дітей у світи.
 
Від окупантів ще ятряться рани –
У зашморгах зігнулися сади…
З Уланської ішли у партизани,
Щоб захистити край наш від біди.
 
Тут обеліски пам’яті з бетону
Несхитно піднялися, як гора…
На цвинтарі сільського пантеону
Гасає скрізь весела дітвора.
 
05.02.13

CЕМИПОЛКІВСЬКИЙ  БАЗАР

 
У п’ятницю – величне свято,
Базарний день, як Божий дар.
Пливе людей сюди багато –
На семиполківський базар.
 
Базар запруджують лотками,  
І за товарами умить
Усе виблискує шовками –
Базарна площа вся шумить.

Приспів
А базар, а базар, а базар –  
Це не тільки солодкі цукати.
Головне на базарі – товар,
Який можна купить і продати.
 
А Базар, а Базар, а Базар,
Де краса українська сміється…
А такий винятковий товар
І за долари не продається.
Базар вирує у розмовах,
Немов заброджене вино…
І ллється щиро рідна мова
Про землю, цукор, про зерно.
 
А ще – кого нам обирати…
Дивлюсь на неї – бракне слів:
“Товар” безцінний – треба брати…
Узяв за руку і повів.
 
21.07.11

КОЗАЧИЙ  ХУТІР

 
Ще з давнини серця гарячі
Уже відстукали віки…
У нас на хуторі козачім
Запанували козаки.
 
Козацька сила непоборна,
Коли заврунюють жита…
Як тяжко там крутились жорна,
Аби лиш дихало життя.

Приспів
Козачий хутір – наша слава
І пам’ять добра на віки,
Козачий хутір – як держава,
А на сторожі – козаки.
 
Козачий хутір – честь героям…
Коли настане певна мить,
До рук візьмуть нащадки зброю,
Щоб Україну захистить.
 
Козачий хутір незборимий, -
Фортеця місту і селу…
Та над могилами старими
Хитає вітер ковилу.
 
25.11.12

НЕЛЮБИЧ

 
В суворий час князь київський Великий
Фортеці звів на славнім Трубежі,
Він заселив людьми простори дикі,
Щоб захистить надійно рубежі.
 
Із Любеча, що весь народ голубить,
Люд всі поля й річки заполонив…
Під Семиполками сяйнув Нелюбич,
І човен синім озером поплив.

Приспів
Нелюбич, Нелюбич, Нелюбич –
Поля у ранковій росі…
Спитаймо, хто тебе не любить?
У тебе закохані всі.
 
А сонце тут гарячий вітер гонить,
Бажає всім і щастя і добра…
Нелюбич вже закований в бетоні,
Де плещеться і юнь і дітвора.
 
Століття ген пролинули над нами –
Над озером ще з пам’яті князів…
У юності я тут бродив полями,
В Нелюбичі кохану полюбив.
 
12.04.13

БОРОВИЦЯ

 
Розкішні бори без межі і границі –
На все Подесення історії суть:
Соснові ліси, золоті Боровиці,
Від пам’яті предків нам правду несуть.
 
А правда помічена надто грозово –
Людей рятувала вона від біди,
Бо дихає люд українським озоном –
Дай кожному, Боже, – з роси і води.

Приспів
Боровиця, свята Боровиця   
Струменить, як цілющий бальзам…
Боровиця – мов чиста криниця,
В серці кожнім божественний храм.
 
Боровиця, свята Боровиця
У чудовому царстві сосни.
Сяє золотом дивна живиця,
Як стрічаємо свято весни.
 
Для нас Боровиця – мов батько і мати
В казковому майві богів красоти,
Спасала людей під покровом крислатим,
Коли в Семиполках гриміли фронти.
 
Для нас Боровиця – невигойна рана,
Де кров’ю соталася рідна земля.
Тут фронтом зеленим пройшли партизани,
Туманом покрились ліси і поля.
 
04.11.2013

ГАЛАКОВЩИНА

 
Зелений рай святої Боровиці,
Де ліс сосновий в сонці виграє,
На стовбурах золотиться живиця,
Наснаги в добрім серці надає.
 
А Боровиця океану зрідна
В зелених штормах мужнього творця…
Галаковщина флорою забідна –
Гудуть піски без краю і кінця.

Приспів
Галаківські піски – життя знаки,
Піщаних дюн палаюча година…
Як диво з див – живі повзуть піски,
Під ними ось опиниться країна.
 
Галаковщина розмістила зручно
Тут полігон, щоб набувати хист…
Із літака летіли бомби штучні,
Снаряди клав у ціль артилерист.
 
Галаковщина – у пісках картина,
Що на світанку в росах виграє…
Не вмре ніколи рідна Україна, –   
Бо, на зразок, Галаковщина є.
 
02.11.13

ФЕДОРІВКА

 
Федорівка словом незугарна –
Поезія тут навіть не цвіла…
А насправді, яка вона гарна
У розвої лісів і тепла.
 
На зворотах історії Неньки,
Як сімейний розцвічував клан,
Винокурнею Федір Шевченко
Свою першу цеглину поклав.

Приспів
Розцвіта Федорівка на славу,
Озерце карасями клює…
Запорожці жили й Вовкодави,
Ім’я славне лишивши своє.

Наш земляк семиполківський Федір
Із Шевченків у безлічі літ
Дав ім’я хуторам і поетам –
Вже Федорівку знає весь світ.
 
Розцвітає Шевченківка садом,
Де щедротою пахне земля…
І нащадок антонівку садить –
Це Шевченка сади Василя.
 
06.11.13

АСФАЛЬТОВА  ДОРОГА


Споконвіків від Мономаха
Цей шлях пилюкою курів.
Летіла мрія вільним птахом –
І шлях асфальтом задзвенів.

Ця путь під блискотом гудрону,
А поряд – в парі тротуар
Замиготіли автогоном –
Це Семиполкам вічний дар.

Приспів
Асфальт, асфальт – наш Битий шлях –
Сіяє променисто.
Тепер годиться – як-не-як –
Промчатися зі свистом 

Душа співає золота,
Не стримує бентегу…
І вже асфальтом всі авта
Літають повз Менжегу.
Гостинець послано від Бога,
Що зветься Битим і Старим –
Колись оця сільська дорога
Везла поетів і царів.

Тепер асфальтова дорога
Дзвенить, виказуючи суть:
Хто на базар, кого до Бога –
По ній везуть, по ній несуть.

30.12.11

Авторський цикл "Оберемок любові"

МОЯ  ВЕСНА

 
В небі білі плавають хмарини,
А земля в чеканні на весну…
У блакиті юрми журавлині
Повертають в рідну сторону.
 
Зникли всі турботи і печалі,
Я забув про давню сивину…
Очі сірі чарівної кралі
У душі пробуджують весну.

Приспів
Мов журавлів ключі високі,
Лунає пісня-дивина…
Моя любове сіроока,
Моя весна, моя весна.

А хустина біла, мов хмарина,
Огорнула жінку чарівну,
Що сяйнула сірими очима,
Нагадавши враз мені весну.
 
Сіроока юна українка
Зустріча весняну благодать…
Як хотів би бути, як хустинка,
Її плечі ніжні обнімать.
 
19.03.2013
 

А  СНІГ  ІДЕ

 
З неба хуртовина снігом сіє,
Валить кучугури на поля.
Білий світ в полоні буревію
Україна стримує моя.
 
Ще земля не бачила такого –
Засніжило небо голубе.
В сніговії вихору крутого
Прагну я зустрінути тебе.

Приспів
А сніг мете, а сніг іде,
А сніг кругом порошить.
Моя кохана, де ти, де?
Прилинь, моя хороша.

Снігопадом нагорнуло гори
Дивно, ніби березень – зима…
Ти, мабуть, потрапила в затори,
Бо тебе давно нема, нема.
 
У коханні зернами засіймо
Поле щастя і любові днів,
Щоб упала ти в мої обійми
Із полону крижаних снігів.
                                                
26.03.13
 

МАДОННА – 2


Наталії Багмут – ювілейній  
 
Світанком зорі сиплються бездонно
Над берегами срібної ріки.
На берег слави ти знялась, Мадонно,
І полонила мене навіки.
 
Злітає пісня у блакить коронна,
Як сонце у зеніті, осяйна.
Найкраща пісня – ти, моя Мадонно,
Красива, мелодійна, чарівна.

Приспів
Мадонна, Мадонна, Мадонна
Піснями злітає увись.
Під зоряним небом узорним
До мене, кохана, горнись.
 
Під небом волошковим України
Твої пісні співають гаряче.
Лиш клавішів торкнешся піаніно –
Мелодія, мов золото, тече.
 
Твої пісні, мабуть, і не гадала,
Народжують в душі солодкий щем.
Ти щедро всіх людей почастувала
Варениками, салом і борщем.
 
25.02.11
 

ЛІРИЧНЕ


Вже Десна хвилюється незвично
В тихих водах близько берегів –
Я тебе, красиву і ліричну,
Тільки-но побачив – полюбив.
 
Спалахнула в небі зірка синя,
Мов кохання наше ув імлі…
Ти для мене осяйна Богиня,
Мов троянда на святій землі.

Приспів
А Десна, а Десна, а Десна
П’є проміння блакитного неба,
В моїм серці розквітла весна –
Мені більшого щастя не треба.

Погляд твій ласкаво-кароокий –
Полюбив його я в добрий час.
Вперше я угледів тебе з боку,
Хочеться побачити й анфас.
 
По Десні пливуть тумани сині
І мою бентежать сивину…
Я тебе – ліричну і красиву -
Все ж до серця якось пригорну.
 
15.12.11
 

КОЛИШНІ  МІСЦЯ

 
Я побачив колишні місця,
Де з тобою від щастя томились,
Палко билися наші серця,
Та невдовзі вже ми розлучились.
 
Тоді небо було голубе,
І не пахло повітря грозою…
Я востаннє побачив тебе
І навік попрощався з тобою.

Приспів
Колишні місця, колишні місця –
Найрідніші для нас із тобою…
Як поєдналися наші серця
Над планетою над голубою.
 
Колишні місця, колишні місця,
Де серце закохане плаче.
А пісня мені підкаже оця:
Згубив ти кохання, юначе.
 
Пролетіли птахами роки,
Не відчув я ні волі, ні щастя…
Жах в очах, як збагну я таки,
Що по тілу твоєму хтось шастав.
 
Не моя ти і ти не чужа,
Цей тягар буду нести до смерті.
Поміж нами повічна межа,
Тільки як оту межоньку стерти.
 
06.08.13
 

ЗОЛОТИЙ  ПОЯСОК

 
Я знайшов поясок, золотий поясок,
Ти в покосах його загубила.
Твій коханий, мабуть, розв’язав поясок,
Моє серце від туги зомліло.

Приспів
Золотий поясок
Дай на щастя сама,
Мого серця свята таємниця.
Золотий поясок
Тонкий стан обійма,
Ти моя золота чарівниця.
 
Золотий поясок, чарівний голосок –
Це кохання, мов сонячна злива.
Волошкових полів золотий колосок,
Моє серденько – ніжна, вродлива.
 
А до серця твого буде лагідний крок.
Запанує туман на покосах –
Я тоді розв’яжу золотий поясок,
Розпущу запашні твої коси.
 
24.01.98
 

ЗАКОХАНА

 
Сріблиться в гай дорога,
Де росяна трава,
В душі тяжка тривога,
Коли тебе нема
І я одна – сама.
 
Є обранка русява,
І є свята сім’я,
Але найгірша слава
Мене не зупиня.
Це щастя – я твоя.

Приспів
Я закохана в тебе до згуби,
Мій чарівнику зоряних мрій,
Пригорни мене міцно, мій любий,
І зігрій моє серце, зігрій,
Моє серденько щиро зігрій.
 
Під тінню голубою
У синьому гаю
Милуємся з тобою,
Я себе віддаю,
А тебе так люблю.
 
Неслава лине дзвінко,
Вона не вщухне вмить,
Прости, русява жінко,
Як щастя поділить:
Чи кинуть, чи любить?

        *  *  * 
І все – таки любить!
 
04.06.97
 

ЗМОРШКИ

 
Угледів якось дівчину, як диво,
Рум’яні щічки – сяєво зорі…
А поряд жінка з поглядом красивим
І павутинням зморшок на чолі.
 
А зморшки непомітно закрадались:
Згадаєм сорок п’ятого весну,
Коли жінки у плуга запрягались,
Тягнули удовину борозну.

Приспів
А зморшки, а зморшки, а зморшки –
Зарубки людського життя,
Засмучені в полі волошки,
Що болем синіють в житах.
 
А зморшки, як рани на серці,
Якого вражає гроза…
Зі зморшок тоді в борозенці
Спливає тихенько сльоза.
 
Встають стіною гори буревію,
Зеленим граєм морщиться вода.
На тлі морської грізної стихії
Ти в сяєві морщинок молода.
 
А жінці в лад співати аллілуйя,
Що славить у цвітінні рідний край…
Твої морщинки ніжно зацілую,
Своїх красивих зморшок не ховай.
 
31.09.10
 

ЗІРКА

 
Кохана, як зірка, яскрава і чиста,
Яку я повіки всім серцем люблю,
В космічнім просторі сія променисто,
Її повернутись на землю молю.
 
А небо високе, а небо холодне,
Там промені сині не мають тепла.
Оманливе світло нам сяє з безодні…
У космосі зірка кохана моя.

Приспів
А мужчині хочеться тепла,
Трішечки жіночої уваги,
Щоб кохана тілом розцвіла
У розвої буйної розваги.
 
Одягнута мила у шати чудові,
Із вигином вії – вродливість сама.
Не хочеться вірити в дива казкові –
Уся в блискотінні, а серця нема.
 
Вже зірка спустилась на рідну планету,
Де серце і врода стоять на межі.
Пробач, моя люба, не знаю я – де ти?
Ти тільки для ока, а не для душі.
 
20.09.09
 

ЗОРІ  НА  ПЛЕЧІ

 
Коли в зеленому просторі
Зустрів я жінку осяйну,
Її плечей торкались зорі –
І в серці я відчув весну.
 
У яблуневому світанні,
Немов ікона при свічі,
Моє освідчення в коханні
Зорею сяє на плечі.

Приспів
А зорі, а зорі, а зорі
Кохання вишневого щем…
Рука моя в щасті і горі  
Зорею ляга на плече.

У всіх піснях яскраві зорі –
Ніщо без пісні не бува.
Душа моя, як буря в морі, -
Коханій всі мої слова.
 
Уже зоря ляга на плечі,
І я не знаю, що робить…
Мої рамена молодечі
Розправлю я у певну мить.
 
21.05.12
 

ЄДИНА


Моя любов у вільнім леті
Пливе на мудрі голоси,
Шукає долю на планеті,
Як зірку щастя у росі.
 
Майнула сонячна хвилина –
Прекрасна мить на всі часи,
Коли я стрів тебе – єдину –
У сяйві дивної краси.

Приспів
Стрічав тебе у синьому світанні –
Красиву пані в сяйві молитов…
Для мене ти – єдина і остання
Моя любов, моя любов.

Кохання наше неозоре,
Бо сам Господь нас повінчав…
Твої спокуси, ніби зорі,
Звабливо сяють ув очах.
 
Лунає пісня солов’їна
Десь у вишневому саду…
Тебе, кохану і єдину,
У цвіті вишень я знайду.
 
18.12.11

ПОЧУТТЯ  ЛІКТЯ

 
Раніше мірку лаштував,
Як повелось, до свого ліктя…
Я, помиляючись, не знав -
Все треба мірять на століття.
 
Своїй любові завинив,
Тому готов кусати лікті,
Мене ледь сором не спалив…
Все треба мірять на століття.

Приспів
А кохана моя люба кралечка,
Закохався в тебе я до ліктя…
В добрий час
ще із раннього раночку
Полюбив я тебе на століття.
 
Я на колінах опинюсь,
Не буду повзати на ліктях,
У вірності моїй клянусь…
Все треба мірять на століття.
 
Вітрами буйними несе,
Та відчуваю ласку ліктя.
Коханій я віддам усе…
Все треба мірять на століття.
 
29.05.13
 

ПРИНАДИ

 
Гримлять оркестри на естрадах,
А ми в коханні – як вогонь…
Твої спокусливі принади
Лягли в теплінь моїх долонь.
 
Для щастя нам нема завади –
Ти ніжно тулишся до скронь,
Аби свої тугі принади
Покласти в глиб моїх долонь.

Приспів
А принади, принади, принади –
Це дівочої цноти краса.
Доки милий в коханні не зрадив,  
Вони дивляться у небеса.
 
А принади, принади, принади
Випинаються із декольте.
Кожну мить я їх бачити радий,
Ніби сонце, як світ, золоте.
 
Несеш свої принади містом,
Вони хитаються улад…
Навкруг спиняються таксисти
Торкнутись оком до принад.
 
Два сонця світяться для знади
Мужчин у колі милих дам…
Я зацілую ці принади,
Я їх нікому не віддам.
 
18.11.11

А ЛЬОН ЦВІТЕ…


А льон цвіте синьо-синьо…
- Із пісні
В моїй уяві льон цвіте ще й досі…
- Дуся Шундик із Новосілок Дніпрових

Голубить мою душу неба просинь,
Коли ланами льон уже буяв,
В моїй уяві він цвіте ще й досі,
Бо ти мене так палко покохав.

В твоїх обіймах я уся тремтіла,
А щастя не зазнаю окрема…
Гарячий дотик губ твоїх до тіла
Тоді, напевно, звів мене з ума.

Приспів
А він чорнявий та стрункий
І усмішка ласкава…
Ми біжимо через луги,
Закохані на славу.

Ми, певно, бігли до вінця,
Щоб нас благословили…
Та  не добігли до кінця –
Нам заступила сила.
А льон цвіте, мов синява хлюпоче,
Як море синє надто клопітке…
Ти покохав мене за сині очі,
За моє серце добре і м’яке.

Здавалося, нема на світі горя,
Коханню нашому кінця нема…
Ударила могутня хвиля моря,
І я тепер залишилась сама.

31.03.15

ГАЛЯ,  ГАЛИНКА…

 
Коли цвіла калина над водою
І соловей нам спати не давав,
В обіймах ніжних говорив з тобою
Та про кохання я тобі співав:

Приспів
Галя, Галинка,
Ти моя росинка,
Ти моя житинка
В колосі ряснім.
Мила українко,  
Ти моя калинка,
Ти моя перлинка
В зоряній росі.
А цвіт калини над зеленим лугом
Зірками запорошує траву;
Дитині не моїй, а мого друга
Наспівуєш ти пісеньку мою:

Приспів
Галя, Галинка,
Ти моя росинка,
Ти моя житинка
В колосі ряснім. 
Мила українко,  
Ти моя калинка,
Ти моя перлинка
В зоряній росі.
Цвіла весна усім богам на диво,
Калинним цвітом скроні занесло;
Переді мною дівчинка красива,
І я згадав, що в юності було:

Приспів
Галя, Галинка,
Ти моя росинка,
Ти моя житинка
В колосі ряснім.
Мила українко,  
Ти моя калинка,
Ти моя перлинка
В зоряній росі. 
05.06.97
 

ВІЧНІСТЬ

 
Збагнути на часі про вічність…
Обростя садів молоде,
Природи могутня величність
В зелений полон нас веде.
 
Дзвенить, мовби пісня, година,
Мелодія чується та,
Що вічність – моя Україна,
Як сонце, повік золота.

А вічність, а вічність, а вічність-
Початок – із юності літ…
Від старту до фінішу – вічність,
Збираймось в далекий політ.

За обрієм лине космічність,
Немає ні краю й кінця…
Між зорями криється вічність,
А наша любов – у серцях.
 
Прямуємо гідно у вічність
У шумі розкішних дібров…
Кохання – солодка дотичність,
А вічність – це наша любов.
 
19.05.13
 

ВІТЕР  З  МОРЯ

 
А відстань між нами – нелічені гони,
Я краще до тебе прийду напростець…
Та вітер лихий понад берегом стогне,
Щоб нашій любові покласти кінець.
 
І хвилі сердиті південного моря
З недоброї волі нас хочуть накрить.
Та наше кохання сіяє, мов зорі,
І буде довічно піснями дзвеніть. 

Приспів
Я тебе чекаю цілу вічність,
Як птахи виглядають весну.
Прилети до мене, мила, звично –
Стріну мою птаху чарівну.
 
Я тебе чекаю цілу вічність –
З вишень вже осипалась зима.
Десь ти забарилася незвично –
І тебе нема, нема, нема…
А вітер південний несе з океану
Прибою крутого пісенний заміс.
У музиці серця сіяє кохана,
Мелодію долі сприймає “на біс”.
 
А віддаль між нами – далека-далека,
Як неба в зеніті безмежна блакить.
Мабуть, допоможуть нам друзі-лелеки
Цей шлях океанський на мить скоротить.
 
30.11.11

ПОДИХ  ТІЛА

 
Це щастя ангел нам приніс:
Я зрозумів, як ти хотіла,
Щоб я міцніш тебе притис –
І ми відчули подих тіла.
 
А ти блаженство чарівне
Любов’ю ніжно воскресила:
Волієш ближче до мене,
Щоб нам відчути подих тіла.

Приспів
У ніжних трелях солов’ї,
У їх піснях – любові сила…
А груди повнії твої
Коханням горнуться до тіла.
 
Моя кохана – зорецвіт,  
Я до зорі здіймаю крила,
Щоби піднять тебе в політ,
Відчути знов кохання тіла.
Пливуть безпам’ятно літа,
І ти, така красива й мила,
Тепер краплиночку не та…
Я пам’ятаю твоє тіло.
 
Бажаю так: “З роси й води”,  
Щоб все погане заніміло…
У серці лишиться завжди
Твоє туге красиве тіло.
 
29.04.12

АКРОВІРШ

 
Обережно спускається хмара,
Буде дощ під крилом темноти…
Нас не візьме ніяка примара,
І зі мною завжди будеш ти.
 
Ми навіки беремось за руки,
А над нами блакитні мости.
Юність наша не знає розлуки,
Ти для мене взірець красоти.
 
“И” міняю на з крапкою “І”,
Сонце сяє, як наша любов.
Навесні голосні солов’ї
Україну наповнюють знов.
 
Цілування – це наше кохання,
І я буду, як сон, пам’ятать:
Любування – навік сподівання,
У цілунках свята благодать.
 
Юне серце у щасті палає,
Ми в любові – з роси і води.
Огортає кохання безкрає
Ясне небо і нас назавжди.
 
16.07.13

У  ВІЧНОМУ  ВАЛЬСІ

 
Кружеляєм у вічному вальсі,
В колах щастя кохання ловлю…
Ти не владна красою у часі –
Я тебе так безмежно люблю.
 
Обертаємось вільно у вальсі,
Як лелеки в просторі небес…
І куди летимо у безчассі?..
Ми, мабуть, летимо до чудес.

Приспів
А вальс, а вальс,
наш вічний вальс –
Усе навкіл – таке незвичне…
Кохання наше повсякчас –
Як небо – ясне, небо вічне.
 Ми з тобою у вічному вальсі
Ведемось без кінця і начал.
Кружеляєм щасливо у часі,
Бо господь нас уже повінчав.
 
Ти у вічному вальсі красива
У полоні духмяного без.
А кохання, як сонячна злива,
Утопила нас в морі чудес.
 
17.03.13

ФІАЛКА

 
Ти моя кохана пелюсткова,
Як фіалка ніжна навесні,
На світанку сяєш малиново,
Запалила росяні вогні.
 
Покохав я тебе вельми палко,
А чому – не відаю ніяк.
В синіх травах я знайшов фіалку,
Полюбив цю квітку просто так.

Приспів
Фіалка, фіалка, фіалка –
Родина, як світ, чарівна.
Хвилює красива панянка…
У мене фіалка одна.
 
Фіалка, фіалка, фіалка –
Це квітка моя запашна.
Квітує красива панянка…
Фіалка у мене одна.
Вже зоря здіймається ранкова,
Ніжно я фіалку покохав.
А весна розквітла фіалкова –
В серці жар любові запалав.
 
Зникла враз ідилія казкова,
Як вишневим гомоном цвіла –
Полюбив я іншу фіалкову,
Що мене навік з ума звела.

Приспів
Фіалка, фіалка, фіалка –
Це квітка моя запашна…
Зустрілася інша панянка –
Фіалка тепер не одна.
 
Фіалка, розлуки фіалка –
Не знаю, яку з них любить…
Люблю я обидві фіалки –
А що мені далі робить?
05.01.12

ФЛОКСИНКА

 
Біла флосинка у маєві літа
Серце моє чистотою торка…
Дівчино мила, любов’ю зігріта,
Ти наймиліша для мене така.
 
У буйноцвіті ранковому квітів,
Де розцвіта ідеал красоти…
Я покохав тебе, кращу у світі,
Люба флоксинка, як зоренька ти.

Приспів
Біла флоксиночка, біла, біла,
Ніжна, красива і урочиста.
Люба, кохана і мила, мила,
Ніби ангел небесний, пречиста.
Росяні ранки тримають в полоні
Серце моє, як інші серця.
Білу флоксинку беру у долоні
І пригортаю до свого лиця.
 
Я у чеканні небесного дива,
Небо над нами сія голобе…
Мов перед Богом: «Яка ти красива…
Як я безмежно кохаю тебе”.
 
18.08.13
 

ЧЕКАЮ

 
Я тебе чекаю все життя –
Відстань в часі може помилиться…
Навкруги хвилюються жита,
Цій красі нам варто помолиться.
 
У чеканні серцем я живу
Під наметом голубого неба.
Щоб тебе голубити живу –
Щастя мені більшого не треба.

Приспів
Я тебе давно чекаю,
В долі щастя я молю:
Гордо серцем розцвітаю
І тебе повік люблю
 
Я тебе давно чекаю,
Скоро літо, там – зима…
Від любові весь палаю,
Без тебе життя нема.
Я зморився від сумних чекань,
Від усіх сподіванок стомився…
Зацвіла калина сподівань –
Знову я на тебе помолився.  
 
Поміж нас усе так і велось:
Відкривали серце – скільки маєш…
Раптом диво: правда чи здалось,
Що мене ти, як раніш, кохаєш.
 
02.11.11

Я  ПРОКИДАЮСЯ…

 
Я прокидаюся в тривозі,
Душа стенає – щось не так…
Що з милим сталося в дорозі –
Стискає серце переляк.
 
Душа долає всі загати,
В докорі вже себе ловлю,
Що не посміла прошептати,
Як вірно я його люблю.
 
В душі закралася тривога…
Щоб заспокоїти серця,
Ми всі звертаємось до Бога –
До Духа, Сина і Отця.
 
11.08.10
 

ТАРАСОВЕ  КОХАННЯ

 
Пливуть століття в зоряному часі –
Аби себе ніяк не розгубить…
Як солодко для юного Тараса
Оксанку чистим серцем полюбить.
 
А Прометей завжди на злеті звершень –
Закоханим не раз бував роки…
Та лиш Оксана – це кохання перше –
В поезії зосталась на віки.

Приспів
У синім небі хмарка тане,
Зникає вся – мов не була…
Ой, як же хочеться Титану
В сім’ї жіночого тепла.
 
В коханні він не звідав щастя,
Йому не стрілась та, одна,
З якою став би на причастя…
Така історія сумна.
Після фортів він закохався знову,
Любові пісня линула згори,
В акторку молоденьку Піунову,
Відмовила поету... мов, старий.
 
Та спалахнула зіркою Ликера,
Горів у щасті стати до вінця…
Насправді – засвітилася химера –
Затихла вічна пісня для співця.
 
13.10.13

СОНЕЧКО

 
Я тебе зустрів в годину божу,
Ти для мене сяєш, мов колись.  
Уявити я собі не можу,
Щоб стежини наші розійшлись.
 
Твій Остер – чарівне Придесення,
Це найкраще місто на Десні.
Сонечко моє, душа пісенна,
Зорями блискоче навесні.

Приспів
Аби тебе я не зустрів,
На світі білому не жив.
Світить боже сонечко,
Світить і не кінчить.
Попаде в віконечко
І мені промінчик.
Сонечко, моє ласкаве сонце,
За холодну хмару не зайди.
Я до тебе йду: чи, може, сон це –
Геть когось там іншого сліди.
 
Я прошу у Бога у Всевишнього:
Так подай, оскільки буде сил,
Щоб світило сонечко над вишнею
І завжди був чистим небосхил.
 
02.11.97
 

ОБЕРЕМОК  ЛЮБОВІ

 
Ніби диво – цілий оберемок
Слів зіркових для пісень приніс.
Як у небі зорі всі зберемо,
Буде оберемок – цілий віз.

Я до тебе йду в ясній обнові
З оберемком зір, немов у сні…
Оберемок вірної любові
Я несу коханій навесні.

Приспів
Я з дівчатами стрівся гарненькими,
Іще був кучерявий такий.
Я дівчат цілував оберемками –
Сміх услід розлягався дзвінкий.
Покохались ми на ріднім слові,
Теплих почуттів не відібрать…
Хочу я для першої любові
Квітів оберемок дарувать.
 
З квітами та ясною зорею
Стану я на милої поріг.
Ніжної любові оберемок
Покладу уклінно їй до ніг.
 
10.03.12 

ДЕГУСТАЦІЯ КОХАННЯ


В моїх обіймах ти давно –
Яскрава зірка ідеалу.
Продегустовано вино,
Та це мені, здається, мало.

Ти виникаєш, осяйна…
І повні груди в блиску грації.
Бокали гристого вина
Чекають, певно, дегустації.

Приспів
Повні груди лягли в декольте –
Гідний символ жіночої грації.
Ти кохання моє золоте,
Я люблю тебе без дегустації.

Дивним сяйвом блистить декольте,
Пишні груди хвилюють жіночі,
Ніби гілка вишнева цвіте,
Нема сил відвести від них очі.
Звучить мелодія про те,
Що можна все дегустувати,
Вдивляться в чари декольте,
Розкішні груди цілувати.

Молюсь на небо голубе,
На образ твій з росою вранці,
Бо я закоханий в тебе
Таку, як є, без дегустації.

19.01.10

УСМІШКА  ДЖОКОНДИ

 
Дивлячись на світлину
Ірини Лисенко із Калити.
                - По суті

“А я одно видел: вы – Джиоконда,
  которую надо украсть.
                 - В. Маяковський
 
Я не з тих, кого вважають гордим
І кому співають солов’ї…
Твоє фото – усмішка Джоконди,
Видно, ще миліша за її.

До берези притулилась ніжно –
Досконалість у красі сама…
Наяву твої спокуси пишні,
Певно, що зведуть мене з ума.
 
Приспів
Знаменита усмішка Джоконди
Засіяла у безлічі літ…
Україночки усмішка горда
Перевершила зоряний світ.

Я в поетів вічному полоні,
Поклик правди їх в життя несу…
Відчуваю я твої долоні
Й Мони Лізи усмішки красу.
 
Я напевне міг би тебе вкрасти,
Закружлять у веселковий світ,
Щоб не був обтяжений багатством
Вже солідних, як на мене, літ.
 
11.11.13 
                              

У  БЕРЕЗІ

 
Ми з тобою зустрілись у березі,
Розпускалися ніжні бруньки…
День жіночий – день Восьмого березня –
Повінчав нас тоді на віки.
 
Ми серцями, коханням зігрітими,
Припадаєм на рідний поріг,
А серця засвітилися квітами,
Пелюстками упали до ніг.

Приспів
А березень, а березень –
Кохання течія…
У березі, у березі
Живе любов моя.
 
У березні, у березні
З кохання охмелів…
У березі, у березі
Тебе я полюбив.

Під склепіння блакитного простору
Вічна пара знялась голубів…
Полюбив цю дівчину… О, Господи!..
Так нікого в житті не любив.
 
На рушник ми наступим у березні –
Зануртує березовий сік…
Дай Бог кожному стріти у березі
Свою долю кохану навік.
 
22.01.13

СОЛОВ’ЇНА НІЧ

 
Яке це щастя - чути знов
Треління щемно солов’їне
Про нашу зоряну любов,
Яка довіку не загине!
 
Мрійливі обрії в красі
У солов’їнім чути гаю...
Твої коліна у росі
Я цілував в ту ніч без краю.

Приспів
А солов’їна ніч тоді
У зорянім просторі...
Ви очі в небо піднесіть –  
І вас засиплють зорі.
 
А солов’їна ніч в саду -
Частіше серце б’ється,
Ця солов’їна ніч в саду
На пам’ять зостається.
 
Вже у вишневому саду
У солов’їну ніч травневу
Тебе, кохана, я знайду
І зацілую – королеву.
 
До ранку якось доживу  
В гучній симфонії пташиній...
Мою кохану обніму  
У ніч прекрасносолов’їну.
 
01.06.2013
 

ОЙ, НЕ РІЖ КОСУ


Ганнусі Журбі,
дивлячись на її світлину,
уміщену в газеті «Голос України»
за 10 червня 2000 року в рубриці
«Фото з конверта»
(«Ой, не ріж косу…»)
 
В таємнім погляді очей
Красі твоїй молюся:
Коса тече через плече
У звабної Ганнусі.
 
Лягла коса, лягла краса
Тобі на груди пишні,
Заграла кольором роса,
І посміхнулись вишні.

Приспів
Ой, не ріж косу,  
Не губи красу,
Дівчинонько мила.
Я люблю тебе,
Покохай мене,
Як раніш любила.
 
Покохай мене,
Я люблю тебе,
Мила і кохана,
Як було раніш...
Ой, косу не ріж,
Буде в серці рана.

Взяли в полон твою красу,
Мов зірку променисту.
Тоді відрізала косу,
Розкидала намисто.
 
Дзвенить історія проста,
Куди не оглянуся.
Коса вже знову відроста
В чарівної Ганнусі.
 
12.07.2001
                

НА ПОРТРЕТІ В ІНТЕРНЕТІ

    
Дивлячись на світлину Уляни Маляр,
розміщену в інтернеті.
 
“Хто тебе таку красиву вигадав?” —
Як молитву шепочу щомить...
А майнеш красою з інтервидива,
Я гублюсь, не знаю, що робить?
 
Ти уся як росяний світанок,
Що зоря над обрієм бринить...
Закохавсь я в чародійний ранок,
І не знаю, що мені робить.

Приспів
Уляна, Уляна, Уляна —
Чорнії брови врозліт...
Кохана, кохана, кохана —
Омріяна в безлічі літ.
 
Очей твоїх утаєна каринка
У світ кохання прагне заманить...
Вишневі губи — зваба українки —
Цілує хтось...А що мені робить?
 
А погляд твій у сяєві жіночім
З волоссям пишним душу полонить...
На груди зір — і серце враз тріпоче,
І я не знаю, що мені робить.  
 
18.01.2014
 

БОГИНЯ


Уляні Маляр
«Мне бы только глядеть на тебя»
                - С. Єсенін   
 
Красивіших жінок  я не бачив –  
Серце розхвильоване болить,
Лусне від кохання і заплаче,
Як тебе не вбачу ще за мить.
 
У вокалі божество з екрана,
Що, мовляв, кохаю лиш тебе –  
Серце розцвіло моє, кохана…
Пісня ж ця зовсім не про мене.

Приспів
Мені щастя більшого не треба,
Бо краса твоя радість несе – 
Тільки б міг я дивитись на тебе,
Аби бачить тебе лиш і … все!

Ще мене голубить простір синій
І ласкає небо голубе,
Та миліш за все моя Богиня…
Я дивлюся тільки на тебе.
 
Знаю певно – іншого кохаєш,
Щоб росли і доньки і сини…
А для мене діамантом сяєш
Першої величини.
 
26.01.14  
 

КОРОЛЕВА


До портрета Уляни Маляр
 
Не можна дивитись на тебе спокійно –  
Спокуси жіночі з грудей до лиця…
Ти надто вродлива, і в цьому не винна,
Мужчин всіх хвилюєш без краю й кінця.
 
Я дякую долю із міста про лева,
Що стрівся з красою з води і роси.
Дозволь заявити: «Моя королево,
Ти серця мого королева краси».

Приспів
В обрій опоясана планета
На світанку синьої роси…
Ти для мене, для душі поета –  
Королева дивної краси.
 
Я тебе уперше помітив з екрану –  
Краса полонила, що дихать боюсь.
Цвіте королева, безмежно кохана,
На котру щорань, як на Бога, молюсь.
 
Злетять, мов лелеки, роки за роками,
І це вже, мабуть, на останній путі…
Моя королева, як сонце над нами,
Завжди буде гордо красою світить.
 
22.03.14
 

БЕЗ  НАЗВИ

 
Це ж треба статися такому –  
У солов’їну ніч в саду  
Мені, зовсім немолодому,
Влюбитись в зовсім молоду.
 
І де воно таке береться…
Коли побачимось на мить,
У грудях серце палко б’ється –
Не знаю, що мені робить.

Приспів
Закохане серце не знайде спокою,  
На ясній зорі воно в щасті тремтить.
З тобою, красивою і молодою,  
Жадаю стрічатись щоднини, щомить.
 
А буйноцвіт добавить щему,
Якби усе було гаразд…
До цього часу з нею ще ми
Не цілувалися ні раз.
 
Мабуть, життя не в поцілунках,
А в тім, що станеться тоді,
Коли любов – красива юнка –  
Плистиме сумно по воді.  
 
16.09.12

МОЯ ЗОРЯ   


Наденьці
 
Гляну ледь – і серце молодіє –  
Будь звичайний день календаря…
Я собою більш не володію,
Як мені не стрінеться зоря.
 
Ти не маєш спокою нітрохи
У турботі про свою сім’ю:
На плечах тримаєш всю епоху,
З нею любу зореньку свою.

Приспів
Надіє, Надіє, Надіє,
Над нами шатро голубе…
Душа, мов зоря, молодіє,
Як тільки убачу тебе.
 
Ти вся у домашніх кайданах,
Коли не належиш собі…
А серце нуртує з Майданом –  
За волю, за честь в боротьбі.

В сяєві і врода, і принади,
Обмине либонь тебе юдоль…
Ти ідеш на грізні барикади –  
Врятувати сотні тисяч доль.
 
Кров’ю брали у війну висотки –  
Взяти їх, бувало, неспроста…
Б’ється щире серце патріотки,
Коли з бою взята висота.
 
10.05.14
 

В ЧАРІВНОМУ ДОМІ…

 
В чарівному домі, де родяться діти,
Вони неодмінно натужно кричать…
В мелодії співу спалахують квіти
Сердечним вітанням нових лелечат.
 
В чарівному домі синів моїх милих,
Коли в Семиполках калина цвіла,
У тяжкі хвилини матуся Таміла
На щастя-на долю на світ привела.

Приспів
Поряд з базаром пологовий дім –  
Жіночого розквіту тіло…
Коли вже туману розвіявся дим,
Враз двоє лелек прилетіло.
 
Відтоді в змаганні готові стрічать
Гніздо й дім пологів похожі…
Хто скільки на світ приведе лелечат
І випустить їх у світ Божий.

В чарівному домі у Божу хвилину  
Родилось неждано одне циганя,
І мати-циганка обляла дитину
Водою з криниці… й своїх доганя.
 
Чарівного дому давно вже немає,
Окрилені діти знялись у зеніт,
А пам’ять про нього завжди нагадає
Лелече гніздо, що на вітрі бринить.
 
15.04.14

ЦВІТ ЧЕРЕШНЕВИЙ

 
Ти від мене, як зірка, далекий,
Відшуміли любові сади.
А було, ніби в парі лелеки, -  
Ми закохані і молоді.
 
Я тулилась, як сонце, до тебе,
Цілувала солодкі вуста,
Ти кружляв мене й кидав до неба…
Промайнули щасливі літа.

Приспів
А любов, а любов вже не стулиться,
Бо згасає у серці вогонь –  
Налетіла зла буря-розлучниця,
Не зігріти вже наших долонь.

Пам’ятаєм: буяла черешня
Ароматом травневих медів,
І сказала я необережно,
Що, мовляв, ти вже іншу любив.
 
Враз посипався цвіт черешневий –  
Горде серце не стримало кров…
І по річці ранковотравневій
Попливла білим цвітом любов.
 
04.01.06

СВІТЛАНА  

 
Ламай черемху у росі і силі,
Коли духмяним полум’ям горить,
Люби дівчину в юності красивій,
Коли від щастя вся вона тремтить.

Приспів
Світлана, Світлана, Світлана –
Квітка в зорі росяній,
Ти люба моя і кохана,
Серце любов’ю зігрій.

Любились ми, не знала я зарані,
Що стане так – прости любов свою:
В сімнадцять літ в блакитному світанні
Коханий мій взяв молодість мою.
 
Дим черемшини в білому цвітінні
Наповнив ароматом синій гай.
Черемхи голос в божому велінні:
- Мій час настав – ламай мене, ламай!
 
31.05.97

ЮЛЕЧКА

 
Я з Юлями знайомствами багатий,
Та є одна, і в тому тільки суть,
Я не про ту, що іменем крилата…
Це Юлечка – красуня із красунь.
 
Дівчино люба, серцю милування,
Вишневим цвітом гроно виграє…
А солов’ї співають про кохання,
І кличуть юнку в маєво своє.

Приспів
А Юля, а Юля, а Юлечка –  
Постава незмінно струнка,
Моя сіроока красунечка,
Зостанешся в пісні така.
 
А Юлечка, мов квітка, молоденька,
У розквіті не спиниться й на мить.
Поставою красива і гарненька…
Люблю її, та гріх мені любить.
 
Як стане принц враз поруч із тобою
У сяйві яблуневих верховіть,
Скажу йому з палючою жагою,
Щоб міг тебе, як я тебе, любить.
 
30.11.13

ЗАСЯЯЛА СОНЦЕМ В ОБЛИЧЧЯ

 
Засяяла сонцем в обличчя
Красою у гомоні трав.
У серці тривога незвична –
Відчув, що тебе покохав.
 
Ти сонце, ти радісне сонце,  
Світанок у росах землі.
Мені б зрозуміти, чи сон це,
Чи сонце в туманній імлі.
                    
30.11.97

Авторський цикл "Балади"

БАЛАДА ПРО ДЯДЮ ГРИШУ


Осень листья обнажила
На деревьях вековых.
Тучи низко опустились –
Не поднимешь силой их.
                  - Григорій Москвич
 
Усе життя він хмари піднімав,
Хотів, щоб всюди панувала тиша.
Він трактором в юнацтві керував…
– Дядя Гриша.
 
Коли настали роки навісні –
Усіх людей від голоду колише –
У вузлику зерняток ніс сім’ї…
– Дядя Гриша.
 
Опухли ноги, котиться зима,
Найменший братик ледве-ледве дише,
Його до Києва – спасіння тут нема…
– Дядя Гриша.
 
Гримить в диму гарматами війна,
Для порятунку там відсутня ніша,
В атаку грізну роту підійма…
– Дядя Гриша.
 
Уже травнева вишня зацвіла,
Але у лютому погода найтепліша:
Оленка є, Оленка є й мала…
– Дядя Гриша.
 
У світі різні сяють імена,
З ім’ям “Елена” мама наймиліша,
Яскрава зірка у житті одна…
– Дядя Гриша.
 
Із Семиполок линув у світи,
Та все ж земля дитинства найдобріша –
Там залишились сестри і брати…
– Дядя Гриша, Дядя Гриша.

08.10.2001

БАЛАДА ПРО ГНИДУ І СІРКА


“Якщо вошу назвуть зрадницею,
вона від сорому покоробиться”.
                     - М. Горький
Гнида – яйце воші.
                     - За словником
 
На межі суботи, може понеділка,
Стрілись на порозі друзі молоді.
Почали гадати, вкралась де помилка,
Що пустили цвітом волю по воді.
 
Потекла розмова спогадами в муці
Про діла житейські і святий Майдан…
Хто намети в центрі – мускул революції –
Підло і підступно недругові здав.
 
“В поганого вида та немає стида”, – 
Поговір народу виник недарма,
Україна знає – це зробила Гнида,
Іншого імення вже йому нема.
 
Це вчинила ницо та мерзенна Гнида, 
Та, що плодить світу паразитку-вош.
І ніхто не думав, і ніхто не відав,
Що воно таке є: золото чи грош?
 
Скоїла це Гнида з “чистими руками”,
У якої сором десь гуляє там…
Паразитка воша благородніш мами…
Тяжко нам дається вірити дивам.
 
Похвалилась воша істини заради:
З роду паразитів вийшла я сама,
Тільки хтось промовить, що я можу зрадить,
Скорчусь від образи – і мене нема.
 
В пам’яті зринає площа велелюдна,
Голосом народу сповнена ущерть,
І тоді здавалось: сила ця могутня
Доленосно скаже – воля або смерть.
 
А Майдан хрещатий вирував з недолі
І хитав потужно гаслами на “ко”.
Без краплинки крові вибороли волю,
Але сталось диво: десь поділось “ко”.
 
Все, за що боролись, все, за що стояли,
У наметах мирних під негоди свист,
“Любий друг” руками – тими, що не крали –
Кинув всі надії під котячий хвіст.
 
Пагону ясному щоб не дати росту,
Упилася гнида в квітку чарівну.
Упилася міцно, наче та короста,
Щоб підсунуть квітці чергову свиню.
 
Болем невимовним серце кровоточить.
Гниді за підступність невибачні ми…
У Сірка якого він позичив очі,
Щоби знову сміти говорить з людьми?
 
18.08.11

БАЛАДА ПРО ЯЙЦЯ ТА ЯЄЧНЮ
І ЩЕ ПРО ДЕЩО…

 
I.
Хто в селі живе, тому, “конєшно”,
Все відомо, як це все було.
Ледь проснувшись, смажимо яєчню,
Аж тріщать шкварки на все село.
 
Ми не претендуєм на медалі,
Хоч між нами кожен молодець…
Де взялась, крім нашої на салі,
Ще яєчня і з яких яєць.
 
Метушню скидаємо на зайця,
Хоч напевно знаєм, як було:
Сила демократії – у яйцях,
Зброя за Свободу і Добро.
 
А герої наші – не троянці,
Що лишили героїчну мить.
Це портрети сільськогосподарців,
Що корову можуть подоїть.
 
Режисура вистави – в колечко,
Новина стікає звідусіль:
Знаєм, ще не знесене яєчко
Неодмінно полетить у ціль.
 
День настав недарма невеселий,
Хмарою похмурою навис,
Бо мужчина дужий і дебелий
Артистично падає униз.
 
Загасає віра вже остання,
Дивлячися на оцей кураж:
В Феофанію на лікування 
Без дряпини ліг цей персонаж.
 
Пропливли роки вже з того часу
А картина з яйцями мигтить…
Вірю в щирість каяття Тараса*,
Що хотів тоді нас оглупить.
 
II.
Кермувать комбайнами так файно,
І не складно подоїть корів…
Як вести державного комбайна
В плетиві підступництва вузлів?!
 
Скуштувати б хлібного окрайця
І відчути щастя на межі…
А у залі легендарні яйця
Захищають рідні рубежі.
 
Полетіли яйця із нагоди
Зрадництва чинами нагорі…
Так зустріли харківські угоди
Патріоти - парламентарі.
 
Голові – випробування долі
Через статус грізного яйця…
Попливла яєчня з парасолі,
Краще б – з його світлого лиця.
 
Можна бути тричі депутатом
І любити Бога поготів.
А чи можна свій форпост віддати
В руки віроломних співбратів.
 
Треба до останнього триматься,
В іншому не світить нам зоря…
Аргументом виступають яйця,
Ніби камінь у пролетаря.
 
Витвір божий – золота яєчня,
Ми відверто скажемо про це:
Можна нею закусити гречно,
Можна нею вмазать у лице.
 
І дзвенять керманичі статечно,
Вподібець джерельної води.
Кажуть, недолюблюють яєчню – 
Відворот від неї назавжди.
     
III.
Додамо до казки іще дещо,
Гордо крила здіймемо на мить:
Хтось про Україну погань плеще…
Молодь встала матір захистить. 
 
Главшколяр з освітньої полиці**,
Що минуле наше спотворив,
Від студентки квітами по пиці
Вже дістав – і цього заслужив.
 
Лиховодів розвелося густо,
А бійців ніяк не зупинить –
І тоді заквашена капуста
У лице негіднику летить***.
 
Полишимось сумного ізгою –
Надто наша воля забринить…
Нам тримати неодмінно зброю,
Щоб себе надійно боронить.
 
Молодь наша воювать готова
Вже за сина, духа і отця…
Наша зброя – українське слово,
Ми б’ємось за мову без кінця.
 
І коли підказують моменти,
Що в скляних очах суцільна гладь –
Зраднику**** летять всі екскременти
У мармизу – щонайбільшу “тать”…
 
01.01.12

*Мається на увазі Тарас Чорновіл.
** Маєтьмя на увазі В.Табачник
***Маєтьмя на увазі В.Жириновський.
****Маєтьмя на увазі В. Колісниченко

БАЛАДА  ПРО  ГУЗІЇВ  


В трудовитій лагідній сім’ї
Звіку не буває ворожнечі…
Квітнуть у родині Гузії
І радіють сонячній малечі.
 
Як розтали обрії весни,
Із малечі виросли герої.
А були у матері сини,
Гарні, дужі легені – всі троє.
 
Батько там, на фронті, побілів,
Ордени з війни приніс і рани
І синам тримати честь велів,
Як годиться дітям ветерана.
 
Та зненацька вдарила гроза
Старшого із них по сивій скроні,
Він упав, як зрубана лоза,
У своїм іще юнацькім дзвоні.
 
Ген гримить епоха навісна,
Солов’ями тьохкає долина!
У середнього Даринка, як весна,
Є і “Золота Очеретина”.
 
Знову чорна хмара нависа,
Ніби кимсь зурочено до краю…
В домовині донечка-краса,
Горенько, якому меж немає.
 
І молодший високо злетів
В долі, що не ділиться на дольки.
Корінь Василенків-Гузіїв
Здавна живить древні Семиполки.
 
І пливуть світанками роки,
Навіки помножена хвилинка.
А в уяві хвацькі юнаки,
Поряд золота очеретинка.
 
Дай вам Бог, невтомні Гузії,
Для польоту випростати крила.
Хай співають ніжно солов’ї
Матері, що вас благословила.
 
01.06.1999

БАЛАДА  ПРО  НУЛЯ

 
А цифра 0 – сповна відсутність,
Ніяк нема величини.
Лише із кимсь НУЛЯ присутність
Підніме значення ціни.  
 
Ця арифметика між нами,
Щоб зрозуміти всі нулі:
Корова – десять із нулями
Трьома – так ціниться в селі.
 
Після фатального потрясу
Настав імперії кінець…
Нап’яв Кіріл Гундяєв рясу,
Щоби піднять Москві вінець.
 
Його промов слова лукаві
Для попередників малі –
Лишили ті сліди криваві
І для історії Нулі.
 
Московських виродків країну
Веде історія сама…
Росія – нуль без України,
Без нас імперії нема.
 
Для України – хліб і пісня,
Свята історія жива…
А московити кров’ю тиснуть
На всі епохи, всі права.
 
А цифра НУЛЬ до всіх дотична,
Кому удалеч ще плисти…
Не так веде себе величність,
Який з нулями мав вести.
 
Стрибає вправно “коротышка”,
Так по-московському назвать,
Надуті щоки, мовби пишка…
Він прагне всіх перестрибать.
 
Цвіла імперія пихата
Столиць азійських і осель…
Зосталася Кремлівська хата –
Знов “собіраніє зємєль”.
 
Як воду пити із криниці,
Згадаймо сяйво в джерелі…
Додати НУЛЬ до ОДИНИЦІ –
І оживуть усі НУЛІ.
 
Брати шукають одиницю,
Щоби імперію звести
Вони знаходять українця,
Як би імперію спасти.
 
Нема НУЛЯ – людина гине
Гуртом, а, може, і сама…
Росія – НУЛЬ без України,
Нема імперії, нема.
 
18.07.13

БАЛАДА  ПРО  СУСІДІВ

 
I.

Яскраво сонце в небі сяє
І ллє проміння залюбки.
Мене сусіда зустрічає
У дружнім потиску руки.
 
Панує тут свята причина:
Сусіди здавна навіки…
Бува не зайвою чарчина –
Тоді, сьогодні й на роки.
 
З сусідом сядемо, бувало, –
І потекла сердечна річ…
Уже зника швиденько сало
Услід за спільний могорич.
 
Слова, мов птахи, без огиди
Летять на ладне, на лихе…
Та найсвятіше – це сусіди:
Хто чинить добре, хто – плохе.
 
Сусід з сусідою межує –
Ледь зазоріє білий світ,
Він з ним радіє і бідує
Споконвіків – багато літ.
 
Сусіди гніздяться усякі,
Цікаво знати нам про те,
Між них круті і небораки, –
В кого з них серце золоте?!
 
II.

Один сусід через дорогу
В моїм городі посадив
Вишневі саджанці від Бога
І виноград, щоб сад родив.
 
Завирували цвітом вишні
Із виноградом, як дано…
І усміхнувся тут Всевишній,
Бо забродило вже вино.
 
З зими весна нуртує слідом,
Щоб деревця розквітли знов…
П’ємо за доброго сусіда,
Й сусідку гарну – за любов.
 
Віддам я серце за сусідку,
Мою сусідоньку, оту…
Мій келих повний за лебідку,
За її душу золоту.
 
Уже поволі день спадає,
Зоря спалахує услід…
Моя душа пісень співає –
Зі мною добрий мій сусід.
 
Між нас бува сусіди різні,
Мов сад – плодами будь-які:
Ранети ранні або пізні –
На всі, о Господи, смаки.
 
У світі вже давно ведеться:
Пізнати істину до дна
Можливо лиш, якщо прийдеться
З сусідом випити вина.
 
III.

Другий сусід межує збоку,
Сусід учений – недарма
Він знає все, як Мефістофель, –
Мовляв, де ліки, де – сурма.
 
І цей сусід доволі ловко,
Щоби звести сусіда сад,
Підлив отруту під лутовки,
Порічки, сливи, виноград.
 
Навколо враз усе пожовкло –
Трутизна корені бере…
Принишкла флора і замовкла –
І молоденьке і старе.
 
“Сусід учений”, – мовить класик…  
Немовби хімік цей сусід –
Громади нашої гримаса…
За ним лихий ведеться слід.
 
Недарма мовиться в народі:
Як будувать нове житло,
Щоб поспитався, при нагоді,
Твоїм сусідом буде хто?
 
Старе сусідство – споконвічне,
Як сад вишневий, ген цвіло.
Сусідська злагода одвічна,
Чим і пишалося село.
 
Та раптом паросток сусіда,
Почав “хімічити” без меж,
На всіх своїх наклеп накидав,
Сусідові дісталось теж.
 
Як бути далі, хто нарає…
Про його “хімію” додам:
Господь недолюдка скарає –
Я в суд на нього не подам.
 
Напевно скажуть добрі люди,
Поміркувавши неспроста:
Один сусіда від Іуди,
А інший, певне, від Христа.
 
20.11.12

БАЛАДА ПРО РУКУ,

ЯКА  ВІДСОХЛА…

    (фантасмагорія)  

Один із депутатів в українському
парламенті помахом руки подає
сигнал однофракційцям, як потрібно
голосувати за поставлене питання
                  
                       - інформація по суті

“Щоб йому ота рука відсохла”,

                    - голос народу.


I.

Діток колисала в люлі мати
І плекала думи осяйні:
Злине час – невісток буде мати
І онуків, як зірок ясних.
 
Марила в житті, що буде краще,
І гордилась думкою тайком:
– У моїх дітей рука трудяща,
Тільки б доля слалась рушником.
 
Відчуває мати руку сина,
Що так ніжно пестила чоло.
Це тепло не згасне до загину,
В серці воно сонцем розцвіло.
 
А роки із буднями і святом, –  
Мов коріння, що переплелись…
Птахом син злетів у депутати
І почав порядкувати скрізь.
 
Бачить мати сина на екрані –
Серце переповнене теплом,
Син веде розмову і зарані
Думає віддячити добром.

 
II.

Опинився син в якійсь омані,
Певне, в ньому поселилось зло:
У розмовах став, як в урагані,
А язик – неначе помело.
 
Довкруг сина друзі – депутати
З його гурту, як раніш було.
Всі народні? Гріх про це казати,
Бо не знають майже про село.
 
А синок розмахує руками
В певний лад, як мовить голова,
Щоб когось притиснути; між нами,
Це команда зверху, – не слова.
 
На екрані цифри, ніби мушки,
Заіскрились, точно божий дар:
Син засяяв – виручають “тушки” –
Ходовий запроданський товар.
 
Мати горем, Господи, убита,
Не сприймає вимахів руки,
Сина, що маха несамовито…
Згляньсь на сина, Боже, і прости.
 
А екран виблискує і далі,
Син рукою знаки подає:
Вгору – вниз і по горизонталі –
Все, як забажалося, і є.

 
III.

Завмирає погляд на екрані,
Що фатально цифрами пливе,
Видає під руку сина дані:
Як рука покаже – так і є.
 
А рука махає без упину,
Ніби, як заведена, маха…
Просить мати: “Не звихнися, сину,
Будь подальше, синку, від гріха”.
 
Помолилась мати знов за сина,
За його дитинство золоте.
Хрестячись, упала на коліна,
Бо відчула мати – щось не те…
 
“Щось не те, – про це у сні сказала, –  
А який ставний був молодець”…
…Та руки, що справно так махала,
Враз не стало – і всьому кінець.
 
“Щось не те”, – і сон пливе угору…
Вже рука лаштується сама.
Та рука, що всім давала фору,
Зникла враз, її уже нема.
 
Дивний сон – від жаху мати змокла,
Полишилась мови, навіть слів…
Синова рука ураз відсохла  
Мабуть, за гріхи… Так Бог велів.

 
IV.

А РУКА гайнула мандрувати,
Збавившись катюги тягара.
Певне, їй позаздрять депутати –
Вільна вже для щастя і добра.
 
І РУКА втрапляє на Хрещатик,
Де людей, немов дрімучий ліс.
…Так давненько теж почав ганяти
В Петербурзі гоголівський НІС.
 
Як і НІС, пішла РУКА кружляти,
І ніхто їй не зав’яже світ.
Якось з нею стрілись депутати:
Кілька слів взаємно – і привіт.
 
Як і НІС, що блудить в Петербурзі,
Заглядає в будь-які кутки…
В Києві РУКА шанує друзів
У кав’ярнях світлих залюбки.
 
І РУКА у місті ходить гордо,
Їй свербить довідатись таки:
– Як живе без мене мій господар,
Діє як без правої руки?
 
В сутінках заблимали машини,
Десь горбами котиться Дніпро…
Не спинившись навіть на хвилину,
Враз РУКА спустилася в метро.
 
Диво дивне, навіть без мандата,
Не повірять кревні диваки,
У метро стрічає депутата,
Що лишився правої руки.
 
Слізно плакав, падав на коліна:
– Повернися, серденько, назад,
І повірмо в ту ясну годину,
Щоб зацвів над нами знову сад.
 
– Відлетіли білі пелюсточки
І назад не вернуться ніяк.
Моя віра знищена до точки,
Бо ти весь у підлості закляк.
 
А у залі призатихла “Рада”,
Огляда героя - мастака…
Де ж рука, з якої йде команда…
Зникла десь керуюча рука.
 
А РУКА пішла ізнов гуляти
Безшабашно за усі роки.
І гуляють в залі депутати,
Бо нема роботи без руки.
 
Хто це може толком вгамувати,
До кого звертатися на “Ви”?..!
Бо таким бедламом керувати
Може голова без голови.

 
V.

Тихо стало у тривожній залі,
Бо вона не діє без руки…
“Вгору – вниз і по горизонталі”,
Щоб не ворушилися мізки.
 
Скільки цей пролив пройдисвіт крові
І руки лишився на віки…
Не приніс він щастя і любові
Людям – своїм помахом руки.
 
Матері пробачим, а катюзі…
“Смерть йому”, – волали б козаки.
Віддамо мерзоті по заслузі,
Щоб з ганьбою жив усі роки.
 
Дивовижно – тільки все у сні це,
Хочем бачить, як усе було…
Із криниці правди всім напиться,
Знає хай і місто і село.
 
Таємницю відкриваю суто
І до правди-матінки зову,
Що приснилось матері в спокуту,
Сповниться, можливо, наяву.
 
Та вдогін, як гострий меч Дамокла,  
Уражає всіх народний гнів:
“Щоб йому ота рука відсохла –
Скільки горя людям натворив”.
 
03.09.12

Авторський цикл "Вітри історії"

КОЗАЦТВО

 
Із історії козацько-московських  
конфліктів XVI – першої половини
XVII ст. відомо: Москва півтора століття  
тремтіла від козацької шаблі.
                 - Історична довідка
 
Під натиском дужим козацькі походи
Шаблями здіймались під стіни Кремля.
Тремтіли московські князі й воєводи,
І чорно під ними горіла земля.
 
Козацькі галопи сягали крайнеба
У грізному дзвоні шабель-блискавиць.
Кремлівські загони не спас і молебень –
Московські фортеці скрізь падали ниць.

Приспів
Козаки, козаки, козаки…
В бій за волю летять українці.
Промайнули в борінні віки
На історії сивій сторінці.
Розгорнулась козацька душа,
Українське гуляє козацтво,
Щоб сказати Московщині: “Ша!”
За порогом розгулює братство.

Тремтять московити від шабель гарячих,
Тікають зо страху, немовби хорти,
Бо гетьман козацький Петро Сагайдачний
Своїх запорожців уміє вести.
 
Ти, князю московський – Василію Третій,
Панічно тікаєш, даєш дрижака,
Ще зброю козацьку щоб мав на прикметі –
Постійно аркан під сідлом козака.
 
06.07.12
 

КНЯГИНЯ  ХОВАНСЬКА

 
Семиполківська рідна земля –
У віках затамована рана…
Накінець – українські поля
Засіває рука Дарагана.
 
Мов легенда, Софії ім’я,
Дараганова донька прекрасна,
Її слава, як зірка, сія…
У заміжжі – княгиня Хованська.

Приспів
Княгиня, княгиня, княгиня –
Настав семиполківський час…
Гордиться уся Україна,
Пишається нею Тарас.
 
Козацької крові княгиня,
Мов казка у сні вікова.
Ніколи імення не згине,
Засяє легенда нова.

У розвої бентежних віків,
Де садиба хизується панська,
Спадкоємиця із козаків,
Панувала княгиня Хованська.
 
Юний погляд сіяє віки
Із портрета очей її синіх…
“Наречена, – назвем залюбки, –
Красивіша в усій Україні”.
 
03.04.13  
           

А ВИ НАБРАЛИ В РОТ ВОДИ

 
23 липня 1998 року Верховна Рада України
розглядала законопроект про середню
освіту в Україні. У 7 пункті йшлося про
обов’язкове вивчення державної мови в
усіх закладах середньої освіти республіки.

Проте представник партії комуністів
поставив вимогу вилучити цей пункт…
І вилучили! Але як могли підтримати
такий ультиматум представники
інших фракцій?
 
Б’є джерело зі срібним дзвоном,
Роса на стеблах осіда,
Мов грає мова ніжним тоном –
Цілюща зоряна вода.
 
В серпанку сонце над горбами
Несе енергію в блакить…
Припасти б спраглими губами
І срібну воду бескінь пить.
 
З червоним блиском чорна хмара
Знов Україну огорта,
Над джерелом звиса примара –
Вже ледь ворушаться уста.

Червоні покидьки газдують…
А де ж ви – сестри і брати…
Тут з мови нашої глузують,
А ви набрали в рот води.
 
Вже струни сонячні набрякли,
Подать рукою до біди,
А ви, мов камені, заклякли,
А ви набрали в рот води.

Яка хвороба вас дістала,
Що оніміли – мовчуни,
Коли сягнули п’єдестала –
Драчі, Павлички, Мовчани.
 
Чому в столиці України
Замовкли сестри і брати…
О боже – святе триєдиний,
Вкраїнську мову захисти.
 
08.11.98

СЕМИПОЛКІВСЬКА КОМУНА

 
Випало зазнать лихої долі
З вірою про щастя навіки…
І комуна для селян поволі
Раєм стала в мріях залюбки.
 
Влада – мовби паща крокодила:
Хочеш чи не хочеш, а повзи.
Та комуна враз ковтнула дивом
Без краплини гіркої сльози.

Приспів
Комуна – єднання суцільне,
Щоб садом усе там цвіло,
І радість, і горе – все спільне…
Але надурили село.
 
Зійшлися в комуну недаром,
Єднались немов на парад –
Залишили нам комунари
Квітучий у яблунях сад.

У байки повірили веселі
Селюки з піснями у гаю –
В рушниках покидали оселі,
Щоби поселитися в раю.
 
День погас – навколо раптом смеркло,
Від землі хитнулося до зір…
Замість раю – люд ступив у пекло –
Шпари не зникають до цих пір.
 
24.11.12
 

О Д Б

 
Що сталося з Одесою сьогодні,
Як раптом на Приморський п’єдестал
Вмостилась міцно всеросійська зводня,
Де Костя свій відвагою блистав.
 
І барви навкруги ураз померхли,
І хвиля з моря била не така…
Биндюжники від сорому померли,
Не дочекавшись Кості – моряка.

Приспів
А Костя, а Костя, а Костя –
Одеський легенда – моряк…
Лишилось йому на погості
Зостатися в пісні лиш так.
 
А з моря тривогою віє,
Бо сталося, мовби на гріх:
Усілась в Одесі повія,
Накривши спідницею всіх.

Одеса–мати вже не та Одеса,
Як сонячно дзвеніла всі часи,
А славні Молдаванка і Пересип
Сягали фантастичної краси.
 
Гуде Привозом вся Одеса-мама –
Повію цю піднесли холуї…
Як захиститься від такого страму,
Що Костю поміняли на її.
 
03.09.12

НА  ГРАНІТІ

 
А серце ураз заніміло в зеніті,
До вибуху щойно готове…
Бо діти лежать на холоднім граніті –
Материнську відстоюють мову.
 
А юнь України карбує всі дати
В історії “Я голодую”…
Лежать на граніті хлопчиська й дівчата,
Виборюють мову святую.

Приспів
А мову мою рідні птахи далеко
Несуть океанами далі…
Мою українську, мов прапор, лелеки
Несуть над гранітом печалі.
Граніт України, надійний граніт –
Історії вічне безсмертя,
А юні серця прагнуть лету в зеніт,
Якщо не зупиниться серце.

Історія стрімко злітає за обрій…
Чому в дивовижному світі
Оці юнаки, відчайдушні і добрі,
Лишаються жить на граніті?
 
А мова моя – на палітрі печалі,
Ще кожного душу розбудить…
Кому роздавать ордени і медалі,
Як рідної мови не буде.
 
18.07.12

ЖАЙВІР-ПІСНЯ

 
Зоремовно гудуть Семиполки,
Де розцвічує правда свята:
Всім, хто цвенька у нас по-московськи,
Хай наміцно заціпить уста.
 
Всі за мову – до Божого Храму –  
Українську во ім’я Христа…
Хто голубить московську державну –
Хай назавше заціпить уста.
 
Приспів
А мова, а мова, а мова –
Українська, як доля сама.
Без тебе, солодка любове,
Життя мені більше нема.
 
А мова, а мова, а мова –
На всі покоління й часи.
Зоря ти моя світанкова
У сяйві добра і краси.
 
У розвої блакитного неба
Жайвір-пісня дзвенить золота.
Української пісні не треба? –
Хай навіки заціпить уста.
 
І не бачу я більшого щастя –
Чути мудрість, як мову спасти…
Моя мовить бабусенька Настя:
- Хай Господь всім зачинить роти…
 
16.04.11

ПОМАРАНЧЕВІ ВІДТІНКИ

 
У русі крутому двобою за владу
В тумані майбутнє зависло.
В осінньому золоті Вікторіади
Державне засяяло крісло.
 
Від Поля Співочого і до Майдану
НАШ правду скрізь зернами сіяв.
Заради людей, щоб розбити кайдани,
Відважно проходив Месія.
 
Його заступали від всіх негараздів –
Надію народу і сина.
Зуміли вберегти від чорних КАМАЗів,
Не змогли лиш – від діоксину.
 
У нього лице, наче зоране поле,
Як мапа страждань України,
Месії – борця за народную волю,
Готового йти до загину.

Хитався Майдан велетенським прибоєм
На хвилях народної волі,
Де кожен вчував себе, мабуть, героєм,
Причетним до кращої долі.
 
Хрещатик прадавній нуртує зазвичай,
Убравшись в циганські намети.
Сюди українці злетілись на віче,
Бодай, зі всієї планети.

Шикуються люди в могутні колони,
Як “сила народу” всеможна,
Під заклик ЙОГО й ЗОЛОТОЇ КОРОНИ
Вже сила ця непереможна.
 
Підковами щастя зацокала площа,
Де вітер гуляє, як демон,
Та ім’я героя в знаменах полоще
І славу співає ТАНДЕМУ.
 
Попереду кроки – чи десять, мо, більше,
Щоб в райській проснутись країні,
Чи рясно від цього родитимуть вишні,
Міркуємо ми і понині.
 
Розкрилені душі, із Божої ласки,
Серцями, наповнених віри.
І згадуєм ми найкрасивішу казку –
Хрещатика біосортири.
 
Вся площа гуде геть добу і під вечір
Розцвічується помаранчем.
А жінка тендітна підставлює плечі
Під щастя героя і вдачу.
 
Клянуться намети стоять до загину,
Їх воля ледь зблиснула в зорях –
Це поряд з НИМ стала дочка України
Як Віра, Надія й Опора
 
Могутнім поривом у битві за владу
Поставила крапку історія.
В жорстокім двобої Вікторіади
Засяяла Наша Вікторія.
 
Збираєм знамена під звук помаранчу,
Щоб чути мелодію стисло,
І після баталій вітаєм керманича
За це відвойоване крісло.

***
Змовкають фанфари на честь революції,
Ще сяє в оранжі громада…
Те, що на Майдані зродилося в муці,
Сьогодні, ми бачимо, – зрада.
 
14.08.10

ПОГЛЯД КРІЗЬ ГРАТИ

 
Її укинули за грати
До лиховісного СІЗО…
Чому мордуєш, лютий кате,
Тендітну квітку ні за що?!
 
У сяйві сонця гілка крони
Весняним цвітом розцвіла.
Її під дулами ОМОНу
Ведуть, щоб раптом не втекла.

Приспів
А грати, а грати, а грати,
Де в’язні, мов грати, залізні.
В пошані лягають на грати
Палаючі квітоньки різні.
 
Карбує історія долі,
Сваволю і чорну облуду…
Катам нагадати доволі,
Як будуть вести їх до суду.

У гурті гнівом воєдино
Народ здіймається увесь…
Озвіться в рідній Україні –
Кого назвемо “Ваша честь”.  
 
Бо “Ваша честь” – це гордість наша,
Як у садах вишневий цвіт…
А “ваша честь” – в СІЗО параша,
Що здивувала білий світ.
 
14.06.12

ДВА ПЕТРА

 
Петро І Олексійович – московський цар
(1696 – 1725 рр.).
Петро Олексійович Порошенко –
український Президент      
(в новітній нашій історії Петро Перший).
 
Ламають безжально червону калину –
За це ще настане розплати пора…
Причетні до долі краси України
У царській короні обидва Петра.
 
Як мається бути між ними , Петрами,
Історія визначить, що хто вчинив:
Їх Перший в Європу вікно протаранив,
Наш – двері просторо туди відчинив.

Приспів
З якого краю бурю сіє,
Якого стримувать Петра…
Мабуть, нащадкам Олексіїв
Вже замиритися пора.
 
Гудуть невтомно нові «Гради»,
Земля здригається в огні…
Нас б’ють в упор петрові гади,
Огидні люди, навісні.

Народ український веде до загину
Нащадок царевий кривавих підлот…
Той перший Петро «розпинав» Україну,
Наш Перший здіймає її до висот.
 
Гримить над Донбасом суціль канонада –
Здається, що цьому не буде кінця…
Та наш Петро Перший готує паради -
Вишнево розквітнуть любов’ю серця.
 
02.09.14

АЙ-ПЕТРІ

Ай-Петрі (гр. святий Петро) –
найвища вершина Криму
               - Із довідника.
У передвиборній президентській
кампанії основне гасло Петра
Порошенка: «Жити по – новому.»
               - Із програми.

Я хвилювавсь на кожнім метрі,
Як гору брав автом круту,
Я опинився на Ай-Петрі,
Щоби відчути висоту.

За кроком крок по континенту
В яскравім відблиску заграв,
Аби лиш мовить Президенту,
Щоб висоту свою тримав.

Приспів
Ай-Петрі, Ай-Петрі, Ай-Петрі –
З тобою довіку дружить...
Ай-Петре,Ай-Петре,Ай-Петре,
Як будем по-новому жить?

Ай-Петрі, Ай-Петрі, Ай-Петрі –
Вершини в сріблі голова...
Ай-Петре,Ай-Петре,Ай-Петре,
Де дані народу слова?

Він на вершину від Майдану
Піднявся людові служить...
Як лікувати буде рани,
Бо Україні вже болить.

Із грецького він справжня скеля,
Могутній камінь-чоловік...
Дай Бог, щоб його скрізь в оселях
Добром затямили навік.

 29.08.14

СЕМИПОЛКИ
У ПЕРШИЙ ДЕНЬ ВІЙНИ

 
У час жахний тремтіли сльози,
Як ми почули, що гудуть
Тяжкі ворожі бомбовози,
Які на крилах смерть несуть.
 
Земля здригнулась від удару,
Задвиготів аеродром…
Німецькі “Мессери”, як хмара,
Промиготіли над селом.

Приспів
В селі ще про війну ніхто не знає,
Ще радісно виспівують півні,
А вже кордон на заході палає,
Армада насувається в огні.
 
Ранкова синь розцвічена на зльоті
Для радощів у сяючу блакить…
А літаки на бриючім польоті
Страшенно мчали, щоб мене убить.

Хвилюється Базарна площа –
Весь у торбинках горизонт:
Мужі зібрались, мов на прощу, –
Чекає їх кривавий фронт.
 
Зостануться з боями дати
І в кожну мить війни тягар…
Та повернулось небагато
На семиполківський Базар.
 
22.06.11

БІЛЬМО

 
Докотились  до  того  моменту,
Далі – зась, лишається гальмо,
Скрізь висять портрети президента,
Наче  в  оці  кожному  більмо.
 
Більмами   запруджені  кордони
Важних кабінетів, установ.
Тхне лише незвичним духом зони…
Посміхнись тепер і будь здоров.

Приспів
А більмо, а більмо, а більмо…
Нема більшого смутку і болю,
Всім триматися міцно дано –
Не дай, Боже, згубити нам волю.
Помарніле небо низько впало,
Щезло все, що радісно цвіло…
Йолопами сповнені квартали,
Телепнями сповнене село.
 
І коли більмо в шкільному класі –
Це наочно вдалий елемент…
Можна, дітки, гвалтувать і  красти –
Виросте із когось президент.

***
Шефа припомаджують  і  себе,
Все щоб пасувало  до лиця –  
Все йому напише дама Геббельс,
Тільки б прочитав  із  папірця.

01.04.10

ДОБРА  НЕ  ЖДИ…    


... Добра не жди…
             - Т. Шевченко
 
Не жди добра, не сподівайся…
В оцім ганебнім крутіжі,
Хто Україною пишався,
Вже опинився на межі.
 
Як серцю тяжко – ось гармата
Готова вибухнуть затим…
Невпинно брат повзе на брата…
Ковтають всі червоний дим.
 
Всі заколихані червоним,
Блакить небесна ніпочім…
Дерев вишневих ніжна крона
Чи захистить наш рідний дім?
 
А можновладці – ті каліки
З порожнім дзвоном голови;
Терзають неньку, мов шуліки,
Повзуть уперто до Москви.

Але зорить в серцях надія,
Нуртує в течії Дніпра,
Бринить в колоссі вічна мрія
На голубих її вітрах.

Добра нема, є тільки воля,
Що кожне серце заселя,
Тяжка повічна наша доля,
Хоч квітом повниться земля.
 
Коли вертаюся здалека
У батьків дім, що весь в садах,
Стрічає клекотом лелека
Мене з лелечого гнізда.
 
21.10.98

ВІЗЬМЕМОСЬ  ЗА  РУКИ

 
Ми давно співаєм: “Ти єдина…”
Ти одна і іншої нема,
Рідна земле, нене Україно,
Ми з тобою, ти для нас одна.

Приспів
Візьмемось за руки
На щастя для злуки
Від Сяну до Дону
В краю голубому.
 
Як матір єдину,
Любім Україну.
Любім Україну,
Як матір єдину. 
У святому співі: “Ще не вмерла”
Буйно розгортаються сади,
Бо Ай-Петрі й сяюча Говерла
Руки тягнуть навстріч назавжди.
 
23.02.05 

У  БІЛИХ  РУКАВИЧКАХ

 
Народу сивого Кавказа
Властива давня звичка:
Навідліг бить і не промазать,
Хто в білих рукавичках.
 
Московська рать Чечню мордує
З усмішками на личках,
Вона шулікою чатує
У білих рукавичках.
 
В горах димлять чеченські хижі,
Пливуть криваві річки,
Які пролив двоглавець хижий
У білих рукавичках.
 
Бійці між скелями плазують,
Щоб захистити лички,
А смерть сміється і глузує
У білих рукавичках.
 
Війна пригашує щоночі
Життя, мов вітер свічки,  
Щоб панство ніжилося в Сочі
У білих рукавичках.
 
В горах Кавказа горе сіє
Кривава темна нічка,
Там круки в’ються із Росії
У білих рукавичках.
 
Сльозами котяться печалі,
На фото – чорні стрічки.
За сина видали медалі
Ті, в білих рукавичках.
 
Отож, яким він є по суті,
Така у нього й кличка:
Орла обняв новий Распутін
У білих рукавичках.
 
24.08.2000

МОСКОВСЬКІ  ДЯДІ

 
Московські дяді вельми хитрі –
Нас просто ловлять на гачок:
Як порожнина є в макитрі –
Взамін московський язичок.
 
Немов туманом оповито
Московські голови давно:
Нахабно прагнуть московити
На шию нам надіть ярмо.
 
Московські дяді носом риють
Земельку всупереч табу,
Щоб розкопати для Росії
Й привласнити якусь трубу.
 
Кремлівські дяді пнуться дуже –
Московській мові дати шир,
А українська їм байдужа,
Тільки б розквітнув “Руський мір”.
 
Для нас огидлива парсуна
Попа московського в краю…
Він в Україну часто суне,
Немовби в отчину свою.
 
Пливе до нас – немає впину –
Орда кремлівська поготів.
Братами пруть на Україну…
Рятуймось від таких братів.
 
Брат головний тримає зброю –
Готовий завжди й дотепер:
Він прагне разом із трубою
Втягти Вкраїну в есесер.
 
13.10.11

СИНІ  ВОДИ


В 1362 році при Синіх Водах відбулася
битва війська Великого князівства
Литовського й Руського за участі п’яти
полків з українських земель, зокрема
Київщини, з татаро-монголами, де
основні сили ворога були вщент
розгромлені, що знаменувало остаточний
кінець татаро-монгольського іга
на українській землі, який стався
на 118 років раніше звільнення
Московії від влади Золотої Орди.
 
Тривога людей за пришестя свободи,
Як довго страждали народи в біді,
Потужним ударом тоді в Синіх водах
Затиснули зашморг татарській орді.  
 
Списи і шаблюки мигтіли в розорах,
В димах і пожежах стенала земля,
Де кожна хатина стогнала від горя –
Під блиск ятагана зникала сім’я.

Приспів
На Дикому полі в кривавому русі
Пліч-о-пліч з литвою ішли земляки…
Вода зчервоніла у тихій Синюсі –
Укрили татари її береги.
А стріли татарські століття дзвеніли,
Як мурзи здирали з людей данину…
І вже на Синюсі захмарили сили –
Розбити татар і закінчить війну.
 
Засвідчити волю ми маєм нагоду,
Куди нас на крилах лелеки несли…
Був бій рукопашний – були Сині Води,
Які Україну від рабства спасли.
 
04.02.12 

МОКСЕЛЬ                                           


До XVII ст. Росія – це країна Моксель,
населена фінським етносом і татарами.
              - Володимир Білінський
 
Жадали нам завжди завдати жаху,
Впадаючи у помилку круту:
Пани московські шапку Мономаха
Все міряли на голову пусту.
 
Петро і Катерина, як месії,
Із Києва потрошили усе:
Засяяла “великая Россия”
Із дикої, забитої Моксель.

Приспів
А Моксель, а Моксель, а Моксель –
Це темна і дика країна.
Її до вершин піднесе,
Звичайно, лиш Русь-Україна.
 
А Моксель, а Моксель, а Моксель…
Епоха постукала в двері.
Правду про неї скрізь понесем:
Країна ця етносу меря.
А московити, як ординські служки,
Лакейськи Хану мовили: “Корюсь”
Обридливі московськії злодюжки
Украли в України назву “Русь”.
 
У серці гнів гуде несамовито –
Душею тяжко цей тягар нести…
Нахабно заявили московити,
Що ми у них молодшії брати.
 
15.04.13 

МОКСЕЛЬ-МОСКВА

 
На нас Москва вороже оком зирить
І казна-що про нас давно несе…
Нагадуєм  Московії-Росії:
Вона дрібна, зажерлива Моксель.

Вітри історії шугають ще над нами,
Влучаючи у серце – знак біди…
Ви довго ще лишались дикунами
Й холопами татарської Орди.

Казань в диму, там кров лилась рікою:
Для вас – це “собіраніє зємєль”.
Мабуть, повік підступною такою
Залишиться Московія-Моксель.
 
Слов’янська кров тепер до правди кличе – 
У стогоні конали земляки…
Слов’янське місто, новгородське віче
Моксельські розтерзали хижаки.
 
11.07.13

300 РОКІВ


Москва нарощує наругу
Над Україною... Чомусь
Вони, московськії злодюги,
У нас украли назву "Русь".

Нас триста років грабували,
Вкраїну нищили ущерть,
Стріляли, мову убивали,
Губили голодом на смерть.

Приспів
Триста років - солідні століття,
Тут козацької зброї вінець,
Московити задрапали миттю,
Як відчули від шаблі кінець.
З колін звелася Україна...
За рідну мову - гідний тост,
Коли у нас Тарас і Ліна
Надійно втримують форпост.

Бажає піп Кремля Гундяєв
В московську віру всіх ввести.
Таких відвертих "негодяев"
Не зможе, певне, світ знести.

28.11.14

Авторський цикл "Замальовки з Майдану"

ЄВРОМАЙДАН


Такого вік не бачили Майдану –
Народ потужно гідність виграє.
Уперше від Мазепи і Богдана
За Україну душу віддає.

А барикадне віче знов і знову
Багатолюдно визначає стан:
«Геть від Москви!» Миколи Хвильового
Набатом докотилось на Майдан.

Приспів
А Майдан, а Майдан, уже Євромайдан…
Відчувається подих планети.
На підмогу Майдану, без різних оман,
Піднялися усі континенти.

А Майдан, а Майдан, рідний Євромайдан,
Як форпост легендарної Трої.
Мить історії впише в серця громадян:
На Майдані стояли герої.

Народ бурлить, народ шукає правди,
Де істина, де європейська суть…
Стоятимуть тут доти барикади,
Коли їх кров'ю сили не знесуть.

Гуде Майдан за цінності Європи
І за просте по-людському життя…
Ми - українці, ми вже не холопи,
Ми стоїмо за світле майбуття.
           
12.12.2013


СЛАВЕНЬ МАЙДАНУ

У вирі  Майдану столиця хрещата,
Знамен океаном вогнем майорить.
В наметах стоїть Помаранчу Хрещатик,
Розбити кайдани бажанням горить.

Стояти уперто там люди готові –
Народ згуртувався Майданом увесь.
Давно возвели барикади льодові,
Аби захистити і волю, і честь.


Приспів

Майдан – революції серце
В борні за народні права,
Майдан – України безсмертя,
Майдан – усьому голова.

Повік на Майдані у радості й муці
Омріяна воля  висвічує нам.
Величчя Вкраїні несе революція,
Свободу і гідність – донькам і синам.

Для людства нема в Україні секретів –
Захоплені долею нас, громадян.
Святішого місця нема на планеті –
Немовби від Бога наш Євромайдан.


02.01.2014

СТОЯТИ ДО МЕЖІ

 
Тут стоїмо з Мазепи і Богдана
За волю,честь і слави рубежі…
За гідність України і Майдану
Ми будемо стояти до межі.
 
Невже ми, українські гречкосії,
Що тулимось, невідомо куди,
Не знайдемо всі гідного Месії,
Аби повів нас, знаючи, куди.

Приспів
Месія, Месія, Месія –  
Майдан в повні груди гуде…
Чи знайдеться той, хто красиво
Вкраїну вперед поведе?!

Вже вічність заблакитніла над нами,
Хмаринками, як золотом, пряде…
А хто з насправді чистими руками
Країну вірним шляхом поведе?
 
Євромайдан – боготворіння Храму,
Святішого видовища нема…
Невже здамо це сотворіння Хаму –  
Нам не простить історія сама.
 
07.01.14

ПРОЩАЙ, МАЙДАНЕ!

 
Майдан гуде,Майдану ось не буде,
Та вічним він лишиться без оман.
На барикадах тут стояли люди,
На цілий світ прославився Майдан.
 
Тут блискали майданівські принади –  
В котлах борщі кипіли до ладу…
На місці, де стояли барикади,
Я на коліна кревно упаду.

Приспів
А Майдан, а Майдан, рідний Євромайдан,
Вартий всіх континентів планети.
Він за волю і честь,за життя без оман
Був готовий негідників стерти.
 
Як вимовлять прощальне «Алілуя»,
В моря знамен владнається любов…
І я бруківку в крові поцілую,
Бо пролилась тут праведная кров.
 
Прощай, Майдане! Знаймо до загину
Твій подвиг і революційний стан…
Це тут рішалась доля України –  
Навіки наш хрещатицький Майдан.
 
13.01.14

БЕЗБОЖНИКИ

 
На Майдані «Беркутам» всеможим,
Вдягнутим у сірий бронебій,
Наплювати на завіти Божі,
З них найголовніший: «Не убий!»
 
Бігають в диму, мов очманілі,
Кулями і палками – двобій…
В хлопця влучив «Беркут» озвірілий,
Не познавши Бога: «Не убий!»

Приспів
В серці у людини глухо і тривожно,
В димних барикадах гуготить Майдан.
Хижаки-беркути б’ють людей безбожно –
Перший впав від кулі побрат Нігоян.
А Майдан могутньо вже народ потроїв –
Плав пливе на захист свого майбуття…
В вічність проводжає наш Майдан героїв,
Що за Україну віддали життя. 

На Майдані люди всі привітні,
До Європи – шлях для них святий…
Кров пролив беркутівський негідник,
Не почувши Бога: «Не убий!»

Що ж таке твориться в світі білім,
І коли настане мир людський?..
Це тоді, як «Беркут» знавіснілий
Опанує Богове «Не вбий!»
 
22.01.14


НАРОД УКРАЇНСЬКИЙ

Народ український розпростує плечі,
Народ український піднявся з колін,
Народ український — це дух молодечий
Козацької слави усіх поколінь.

Народ український зібрався Майданом,
Щоб волю і гідність свою захистить.
Такого не снилось Мазепі й Богдану...
А слава про них ген степами летить.

Приспів
Народе, вкраїнський народе,
Ти здавна витримуєш тиски,
Найкраща твоя нагорода,
Найвища, що ти український.

Народе, вкраїнський народе —
В дарунок солодкий гостинець,
Порядна людина всяк гордо
Похвалиться: я — українець.

Народ український вже випростав крила
І лине в безмежжя блакитних висот.
Народ український незламана сила,
Народ український  — майданний народ.

Народ український ламає режими,
Цьому запорука наш Євромайдан.
Народ український шукає стежини,
Щоб краще жилося народу — всім нам.

01.02.2014


ОЛЕСЯ

Олеся Жуковська із Тернополя,
медсестра-волонтер, на Майдані
була тяжко поранена кулею снайпера,
та чудом вижила…

Коли в бою Грушевського гриміла,
І чорний дим здіймався, як гора,
Вона, мов птаха, на Майдан летіла
Із чистою душею – медсестра.

Майдан в диму – хтось допомогу кличе,
Вона біжить урятувать людей…
Раптово постріл – пада медсестричка,
І серце виривається з грудей.

Приспів
Олеся, Олеся, Олеся –
Пролита невинная кров.
Донька України Олеся –
Ти наша назавжди любов.

Олеся, Олеся, Олеся…
Ім’я героїні дзвенить.
Імення твоє в піднебесся,
Як слава, потужно летить.

Підступна куля снайпера – злодія
Влучила в шию, кров’ю залила,
Лишивши на життя слабку надію…
Та раптоньки Олеся ожила.

Попереду одруження, весілля,
Коханий бо, чекаючи, тремтить…
Ось-ось вона прилине в Тернопілля,
В обійми рідних щастям залетить.

23.02.14

ОСТАННІЙ ДЕНЬ МАЙДАНУ

Хіба буває день останній
Такої величі... Майдан!..
Майдан вирує на світанні,
Немов безмежний океан.

Прийшов останній день Майдану,
Що сколихнув народ увись...
Майдан цілив душевні рани,
З Майданом люди підвелись.

Приспів
Настав, ­настав
останній день Майдану,
Що гув у барикадах і димах,
Де з шинами
вогнем здіймався ранок,
Народне віче торувало шлях.
Уже Майдан прощається потроху
До інших і нечуваних часів...
Тепер Майдан —
це совість, честь, епоха
У всій своїй небаченій красі.

В останній день вже світ угледів:
З наказу, мабуть, мов колись,
Зірвали крила у наметів,
Знов шини полум'ям звелись.

Прощай, Майдан, не все ти владив,
Та ще коли прийдеться встать,
Щоби тісніш притиснуть гадів —
Намети вмить залопотять.

16.08.2014

БЕРКУТ НА МАЙДАНІ


В природі беркут — хижа птиця,
Терзає жертву до крові,
Аби крові, як є, напиться...
Ці б'ють кийми по голові.

Ніхто б раніше не повірив,
Що homo sapiens такий...
Нещадних бачили ми звірів:
Так бить людей, то гріх тяжкий.

Приспів
Жахіттям охоплює "Беркут"
Квартали столиці нові...
Навколо все робиться мертвим,
Квадрати бруківки в крові.

Скажено розлючений "Беркут"
Кривавив людей на зорі...
Із пам'яті серця не стерти —
Упали малі і старі.
А хто з гори на бійню зирив,
Що на Майдані ллється кров...
Четверта рота беркут-звірів
До влади сплачує любов.

Зірки у небі — білі точки —
У чатуванні на порі...
Як на своїх беркут-синочків
Дивитись можуть матері?

30.11.2013

ТАРАС НА МАЙДАНІ

Нуртує Майдан героїчного часу,
Надійно карбує історії мить…
Ми маєм почути вже голос Тараса –
Він з нами ось тут на Майдані стоїть.

Розбити дощенту кайдани і грати –
Усе заповітне, як сад, розцвіте.
І щезнуть навіки враги-супостати,
Тарас на майдані – за діло святе.

Приспів

Тарасе, Тарасе, Тарасе…
Тебе зустрічає людей океан,
Тарас на Майдані…Найліпша окраса:
Зливається в ціле Тарас і Майдан.


Тарас…Він людей до сокири не кличе…
Як вибухне час, то розгорнемся враз.
Наш рідний Майдан загартовує віче,
Чатуєм на слово – що скаже Тарас.

Майдан непохитний у радості й муці,
Щоб вибороть волі омріяний час…
Для слави Майдану в ім’я революції
В степах Зауралля томився Тарас.

07.01.14

КОЗАЦЬКА СТОЛИЦЯ

Майданом гуде українська столиця
У спогаді давніх бентежних сторіч:
Козацькі вусаті збадьорені лиця
Нагадують нам – Запорізька це Січ.

Котлами загачені різні куточки,
З димком закипає козацький куліш…
Зійшлись на Майдані сини наші й дочки –
Розуму ясного і серцем чистіш.

Приспів

Майдан як вольниця козацька,
Мов Запорізька славна Січ.
Орли злетілись – дружба братська
Хай запанує вдень і ніч.
Роками століття, мов птахи, пролинуть,
Лишивши щось добре, а десь – чистоган.
Козацький Майдан вже повік не загине,
Козацька столиця – наш Євромайдан!

Лукава підступність Петра й Катерини –
Щоб Русь – Україну загарбать украй…
А їхні нащадки живуть і донині…
Козацький Майдане, не спи, не дрімай!

09.01.14

МОНОЛОГ ЄВРОМАЙДАНІВЦЯ

 
Душа людей в полоні карми
З палючим полум’ям снаги…
Час розвантажити казарму
Правління влади до ноги.
 
Довести, що існує нація,
По – європейськи хоче жить…
Європа – наша інтеграція,
І нам з Європою дружить.

Приспів
Європа,Європа,Європа…
Україні – в історії путь,
Україні – ніякого стопу,
Україні це варто збагнуть.
Півкроку владі до обнови,
Аби з народом спілкувать…
Знов «Беркут» збив людей до крові,
Не зна, де «матінка»,де «мать!».
 
Ми все життя лікуєм рани,
Та все ж уперто ідемо…
Єдиним подихом Майдану  
Провладну нечисть зметемо.
 
11.01.14

«НЕ КРАДИ!»

 
На землі згуртована еліта,
Краще цю капелу обійди…
Вся вона і пещена, і сита,
Бо не знає Бога:«Не кради!»
 
Україна споконвічно гнана,
Прагне вік позбавитись біди…
І народ посунув до Майдану,
Щоб сказати банді:«Не кради!»
 
Приспів
Не кради, не кради, не кради –
Велить нам історія честі.
Щоб позбавитись цеї біди,
Треба чесно історію нести.
 
Не кради, не кради, не кради –
А в душі виникає безвір’я …
На прибої безчестя води –
З золотим унітазом Міжгір’я.
«Не кради!» озвучене Майданом,
І народ прибув увесь сюди,
Щоб сказати урядовим кланам:
«Зупинись і більше не кради».
 
На очах підносяться споруди,
Виростають ніби із води,
На мільйони,  вкрадені усюди,
Знехтувавши Бога: «Не кради!»
 
25.01.14

НЕБЕСНА СОТНЯ

Жахна була майданна бійня,
Земля стогнала вся від ран,
Як снайпери людей прицільно
Вже мертвих клали на Майдан,

Як обрій в синьому світанні
Тоді весь шинами димів…
А душі вбитих на Майдані
Перетворились в голубів.

Приспів
Небесна сотня в битві не здалася,
Рожевим ранком обрій голубів…
Небесна сотня в небо піднялася,
Небесна сотня білих голубів.

За честь людську проти корупції,
Під грізним гаслом: “Банду геть!”,
Грудьми прикривши революцію,
Хоробрі хлопці йшли на смерть.
Небесна сотня України
Лягла в серця в повічний час…
Запам’ятаєм до загину –
Вони загинули за нас.

26.02.14

ШИНИ

По трасі бігають машини,
Колеса сонцем миготять…
Машини котяться на шинах,
А що із них щось інше взять?

Вони ж беруть піщані нетрі,
Долають в сонце і в туман
Багато тисяч кілометрів,
Щоб докотитись на Майдан.

Приспів
А шини колись на параді
Статечно крутились у скуці…
Вже шини – суціль барикади,
Вже шини – суціль революція.
З «коктейлем» шину поєднали –
Все огорнуло  в чорний дим…
В бою жорстокім хтось між нами
Лишиться завжди молодим.

Звикатись будемо потроху,
Щоб розпустивсь вишневий цвіт…
А шини – все таки епоха
Від сього дня на безліч літ.

16.02.14

АБИ ПІСНЯ БУЛА ВЕСЕЛОЮ...


Час такий, що ми всі у зажурі,
Никне співу струна золота,
Дні частіш видаються похмурі,
І на серці суціль маята.

Час тривог вимагає затято:
— Встань на захист своєї землі...
Буде й на нашій вулиці свято,
Заспіваєм веселі пісні.

Приспів
Хай летять над містами і селами,
Повні змісту і добрих ідей...
Аби пісня була веселою,
Зігрівала би душу людей.
    
Пісня вільна з Майдану — це сила,
Аби вічно у серці гула...
Щоби пісня здіймала на крила
І на бій барикадний вела.

Українці розчулені в пісні
Про майбутнє, про краще життя.
Жайворина мелодія лине,
Коли мріють у полі жита.

Пісня гарна у леті історії
Козаків спозаранку вела...
Я стою всім вітрам на просторі,
Аби пісня весела була.

27.04.2014

А Я ЗАЛИШИЛАСЬ ОДНА...


Мені не жить одній­-одною —
Тебе забрали на війну...
Як розлучалися з тобою,
Шепнув: “Прийду і пригорну...”

Вернула пам'ять до Майдану
Про всіх убитих і живих...
В серцях людей болюча рана —
Ховали хлопців молодих.

Приспів
Тарілки мідні дзвякали,
Повсюдно люди плакали
По мужеві, по синові
І вже ставали сивими.
З Майдану із столичного
Проводили у вічність їх.
Бої точилися криваві,
Та у хвилини між боїв
Бійцям хотілось на привалі
Відчуть тепло своїх батьків.

Життя в ту ніч невідворотню
Враз перекреслила війна...
Ти відлетів в “Небесну сотню”,
А я залишилась одна.

10.08.2014


МАЙДАН–2

 
Пам'ять закарбовує все зримо:  
Давній Помаранчевий Майдан,  
Зраджений підступно невловимо  
Тим, хто руки чистими тримав.
 
А Майдан сьогодні – це планета,  
Там, де революція гуде,  
В нього є зворушлива прикмета –  
Плем'я піднялося молоде.

Приспів
А Майдан, а Майдан, а Майдан –  
Це подих могутньої сили...  
Хлюпнув на площу людей океан –  
І націю враз воскресило.
 
А Майдан, а Майдан, а Майдан  
Встав на захист свободи і честі.  
Він розлився у Євромайдан  
Європейськії гідності нести.

А Майдан сьогодні... Кров пролита –  
«Беркут» владний б'є по голові...  
Україна стала знаменита –  
Площа на Майдані у крові.
 
А Майдан сьогодні – знатна «Йолка»,
Кров'ю розтривожені серця,  
Барикади, виставлені з толком,  
– Устояти мусим до кінця.
 
08.12.2013

БАЛАДА
ПРО ЗАКРИВАВЛЕНИЙ МАЙДАН


"Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте,
За те, що в груді ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти п’єш..."
                         Іван Франко

Зручно умостившись на дивані,
Телевізор дивимось в теплі…
В ту годину в центрі, на Майдані,
Падають дорослі і малі.

Ллється кров, і голови розбиті,
На Майдані гучно загуло…
“Беркут” б'є людей несамовито –
Кров'ю бруковицю залило.

Б'є кийками гумового “ГОСТУ”,
Звично б'є людей по голові…
Так і вбити, певне, можна просто -
Все навкіл зарошено в  крові.

Бачимо вселюдно на екрані:
Беркутівські хлопці, як бики…
Б'ють людей на київськім Майдані,
Гумові посвистують кийки.

Б'ють людей нещадно і безжально
Юнаки у формі беркутів,
Як один, по статусу, державні
Охоронці владних холуїв.
   
Притуліться ближче до екрана,
Серце своє долею пройміть:
Озвіріла маса на Майдані
Явно має кров людську пролить.

У народі славиться прикмета,
Осяйнувши серця мудру суть
І гукнувши лунко на планету:
– Споконвік лежачого не б'ють.

А зате – у беркутівців змова:
Впав юнак на площі і лежить,
Розгорнулась зграя беркутова,
Щоб, мабуть, лежачого добить.

На екрані у повторі кадри
Блискотять, у гулі не змовка:
Замигтіли, як здалося, заздро
Палиці по тілу юнака.

У печалі гірко серце плаче –
Площа навкруги уся в крові…
А звірота тіло б'є юначе,
Б'є дошкульно, б'є по голові.
   
Тіло юнака все геть побите,
Може, божий світ уже погас…
А вони біжать, несамовиті,
Щоб його ударить ще хоч раз.

Хто вони, ці виродки прокляті,
Як вони взялися на землі…
Є у них, напевне, батько й мати,
Ще були шкільні учителі.

Матінка синочка спересердя
Вбачила, зирнувши на екран –
Враз вона схопилася за серце
І пішла до гурту на Майдан.

В розпачі на весь Майдан стенала,
Клянучи себе, що син такий…
Задушила б змалку, аби знала…
– Бий мене, синочку, мене вбий…

12.12.2013

КОЗАЦЬКИЙ ОСЕЛЕДЕЦЬ

 
Козак, козак… Одне ім’я козаче
Вартує слави й голосу навік.  
Козак ніколи у житті не плаче –  
Такий він героїчний чоловік.
 
А беркути гарують на Майдані
У намірі прибрати все до рук.
В хижацькі пазурі, розбивши всі кайдани,
Попав ураз Михайло Гаврилюк.

Приспів
Беркути утриматись невзмозі,
Поставили Михайла на сміхи –
Голого на лютому морозі,
Вдягнуті в державні кожухи.
 
Поглумитись більше, як ведеться,
А душу з цього огортає щем.
Козацьку гордість – сутність оселедця
Із реготом відрізують ножем.
 
Стояв Михась і  гордо, і могутньо,
Козацьку гідність добре він тримав.
Сам патріарх вже висловився сутньо:
«Михайло Гаврилюк Україну спасав»…
 
Вже на Майдані чується молебень…
Виходь, іди, підтримуй на  роки.
А рідний твій козацький оселедець,
Як не стрижи, лишиться – навіки…
 
 28.01.14 

ВІЧНИЙ МАЙДАН

У серці моєму невигойна рана,
Ятрить людські душі, хвилює серця.
Розкинули крила намети Майдану,
Якому, напевно, не буде кінця.

Щотижня дзвеніло тут віче за вічем,
Підносило дух барикадами шин.
Майдан європейський лишиться навічно
На захист людей в шелестінні машин.

Приспів
Хрещатицька площа столична,
Де вибухнув гнівом Майдан...
Майдану стояти тут вічно,
Бо хто захистить громадян!

Навколо ген шини — Майдану окраса,
І сяє над нами небес голубінь...
З Майдану навічно уверх піднялася
Небесная сотня ясних голубів.

Майдану надано від Бога веління —
В огні барикад перемогу тримать,
Провести Майданом усі покоління,
Навчити, як треба весну захищать.

Майдан згуртувався в імення людини —
Батьків, матерів, і сестер, і братів.
Майдан згуртувався в ім'я України,
Щоб знищити всіх людоїдів, катів.

22.03.2014

РОЗДУМИ ПРО МАЙДАН

Ніде такого в світі не було ще,
Щоби народ злетівсь в єдину мить –
І враз Майдан знаменами полоще
Й наметами знаменно лопотить.

Увесь Майдан піднявсь, мов на стременах,
Як козаки робили всі навкруг…
Прокинулись, мабуть, козацькі гени,
Бо враз відчувся войовничий дух.

Приспів
Майдане, Майдане, навічно
Я буду удячний тобі,
Що дав мені бачити вічно
Простори навкіл голубі.

Майдане, Майдане, від нині
Я бачу майданову суть,
Як людоньки за Україну
Себе всі на цвинтар несуть.
У спогадах лишивсь проклятий «Беркут»,
Биття людей нещадне – до крові.
І снайперами вбиті сотні мертвих…
Та квіти в їхню пам'ять всі живі.

Удень тривога, а вночі безсоння,
Душа людей окутується в дим.
В боях кривавих вже «Небесня сотня»
Зламала всім ненависний режим.

31.03.14


МАЙДАННИЙ ГІМН УКРАЇНИ

    Душу й тіло ми положим
    За нашу свободу…
               - із Гімну України.

Цей Гімн, мабуть, відчути серцем мушу,
Коли палав у шинах небосхил,
Як хлопці наші віддавали душі
І падали, як бракувало сил.

А на Грушевського усе горіло,
І снайпери стріляли кожну мить,
І падали щомить за тілом тіло,
Щоби в «Небесну сотню» відлетіть.

Приспів
Майдан перевірив на міцність
Громаду із Гімном в бою
За волю, за честь і за гідність.
У нашім ранковім краю.

А «Сотня» повік не загине,
Смертельних наповнена ран…
І звуки кривавого Гімну
Рожево лягли на Майдан.
Майданний бій за гідність і свободу,
Останній бій за волю і права…
Ми довели: козацького ми роду,
І маємо на це усі права.

Майдан стоїть, бо рано ще додому,
Готовий Україну боронить,
За волю встав від Сяну і до Дону,
Щоб рідну землю стійко захистить.

02.04.14

МАЙДАН – ЦЕ ВІЧНА КАТЕГОРІЯ


Пливе Майданом суть історії,
Закарбувавшись навіки…
Майдан  - це вічна категорія
На всі епохи і роки.

А наш Майдан, повірте слуху,
Земну планету облетів…
Високий злет людського духу
Серця людей заполонив.

Приспів
А Майдан, а Майдан,
наш хрещатський Майдан…
Ми на нього всім миром помолимось,
Аби рани усіх, хто тут був, громадян,
Рани серця відразу загоїлись.

Майдан тримає пісню довгу
В душі заграви дивний стан,
Коли в китайському Гонконгу
Розцвів хрещатицький Майдан.

Майдану світло не погасне
На континентах вже ніяк,
Майдан вполонить Площу Красну:
Дивись – історії маніак.

30.09.14

Авторський цикл "РАШИстська весна"

«УМОМ РОССИЮ НЕ ПОНЯТЬ…»


     «Умом Россию не понять,
      Аршином общим не измерить:
      У ней особенная стать –
      В Россию можно только верить»
                          Ф. Тютчев

«Умом Россию не понять…»
І нам ніяк не зрозуміти,
Як можна у братів стрілять –
Вже плачуть сиротами діти.

«Умом Россию не понять…»
Яким її аршином мірять:
Донбас міркує приєднать,
На краще там ще люди вірять.

«Умом Россию не понять…»
Вона сама яка собою:
У ній бринить безжально стать –
Завжди готова до розбою.

«Умом Россию не понять…»
Ні краплі жодної довіри,
Вона уміє лиш брехать,
Війни жадає, а не миру.

«Умом Россию не понять…»
Згадаймо росяні світанки,
Аби взаємністю вітать,
Але повзуть російські танки.

«Умом Россию не понять…»
Готова викинуть десанта,
Вкраїну всю окупувать –
Перетворилась в окупанта.

«Умом Россию не понять…»
Коли бузком запахнуть сквери –
Вона нас може оббріхать,
Що ми негідники – Бандери.

«Умом Россию не понять…»
На Україну погань сіє.
Під стать їй красти, убивать –
Споконвіків така Росія.

«Умом Россию не понять…»
Що гомонить про неї преса,
І інших слів не підібрать:
Росія – здавнений агресор.

«Умом Россию не понять…»
Вона в личині супостата
Братів стріляє…
Людьми і Господом проклята.

2.07.2014

БАЛАДА ПРО ДВА ДЗЬОБИ


Така мораль бува в легенді
У час підступної доби –
Відомий птах сія у бренді:
Дві голови і два дзьоби.

У пазурах його упертих –
Звалити жертви будь-які,
Щоб шматувати їх і дерти,
В обіймах тиснути віки.

Політ орла в просторі синім –
Як символ вольності раба.
Стерв’ятник в лику яструбинім –
Мандат державного герба.

Орли у вічному дозорі –
Світ підібгать під два крила,
Загарбать всі моря і гори:
«Труба чтоб нашенской была»…

Летить історія крилато
Через віки, через горби…
Щоби братів впритул тримати,
Потрібно мати два дзьоби.

19.05.2011

«ХОТЯТ ЛИ РУССКИЕ ВОЙНЫ?»


Для роздумів російському поету,
автору, Євгену Євтушенку і всім росіянам.
              - Від себе

«Хотят ли русские войны?»
Гриміло на планету.
Тоді не бачили брехні
І вірили поету.

«Да, мы умеем воевать!»
Нагадує поет нам…
Тепер – вбивать і мордувать,
Мов вибухнула Етна.

Москаль спішить стрілять братів –
Бо це потрібно владі…
Чом для дружин і матерів –
Не стати на заваді.

В тіні беріз і тополів
Лежать батьки – солдати,
В руках синів біля постів
Трясуться автомати.

Хтось під берізкою упав
Із іменем героя…
Гелікоптер син розстріляв –
Сиріт в сім’ї потроїв.

Повзе колона, ніби гад,
На Україну стиха,
А на броні вмостився «брат» -
Несе у дім наш лихо.

Коли в Донецьку чи в Криму
Російські танки гримають,
Усе окутане в диму,
Скрізь автомати блимають.

Ми певно вгледіли здаля
Бандитів в «руськім золоті» -
З – під рук катюги – москаля
Враз животи розпороті.

Коли в Донецьку чи в Криму
Кремль душить нашу неньку,
Тепер що скажете й кому,
Поете Євтушенко?

«Хотят ли русские войны?» -
Цього ніхто не чує…
Як заклинання сатани -
Росія вже воює.

Утому скинувши з плечей
І мантію гаранта,
Народ російський гаряче
Доживсь до окупанта.

Ганьба еліті росіян –
Митців, що Богом обрані,
Які сказали «Так!» боям
Ув Україні зоряній.

І знову тягнуться сини
До пана Євтушенка:
«Хотят ли русские войны?..»
Ця байка дешевенька.

25.05.2014

У ЧАС ЛИХИЙ...


У час лихий громада у зажурі —
Веселощі, здалось, без вороття...
У безвість пропливають дні похмурі —
Немовби закінчилося життя.

Над нами зависає чорна хмара:
Сусіда марить бидлом нас зробить,
Щоб Україну знов загнать в кошару —
Імперію новітню утвердить.

Приспів
У час лихий, у час лихий
Огидливі скинем кайдани,
Порох ми маємо завжди сухий —
У цім запорука Майдану.
А ми живем і будем довго жити —
У жилах закипів козацький край,
А на полях врунисто мріє жито,
Щоб на столі всміхнувся коровай.

У час лихий звіряємо години,
Що стрілка нам дарує на буття...
Вона показує: є вільна Україна,
Її народу світле майбуття.

21.04.2014

МАЙДАН НА КРАСНІЙ ПЛОЩІ


Росіянам - для роздумів.
                  - Від себе

Дрімає, спить обдурена Росія —
Її іще не здибав ураган...
Та прийде час, народ її прозріє —
На Красній площі вибухне Майдан.

Лякають вас, є чоловік-химера,
А це, насправді, добрий чоловік,
Він України патріот... Бандера,
Якого люди згадують повік.

Приспів
Майдане червоний,
Майдане хрещатий —
Це воля історії стрітися вам...
Ділам революції тільки початок
На хвилі довіри батькам і синам.

Війна гримить — ідуть брати на брата,
А кров багрянить вже бруківку міст...
Упали патріоти й сепарати...
Скажіть, чи в цьому є розумний зміст.

Тому в одному я зізнатись мушу,
Що москаля вже назову “мій брат”
І перед ним розкрию свою душу,
Як він опустить долу автомат.

05.05.2014

“ВОВК, МОЖЕ, ЇСТИ ЗАХОТІВ...”
     (Сучасна напівбайка)

“ — Цить, капосне! Що ти за птиця?!
Ти — Ягня! Вовк, може, їсти захотів!..”
                Леонід Глібов

“Ты виноват уж тем,
Что хочется мне кушать...”
                Іван Крилов

У наших байках завелося ВОВчисько —
За норов хижацький із ним не дружіть.
До теплих кошар добирається близько,
Щоб хлів завалити, ягнят задушить.

Слідами ВОВчиська, де ВОВкова лапа
Лишає кривавий відбиток умить,
Його розпізнали як звіра-сатрапа,
Що прагне вкраїнський народ полонить.

Приспів
А байка ця без зайвих слів
Розворушила душу:
“ВОВк, може, їсти захотів...”
А, може, хоче “кушать”.

І книпи геть, бо на зорі
Сміливо і врочисто
У наступ підуть вівчарі —
І згинуть терористи.
Народ український під владою ВОВка
В століттях стогнав, наче бідне Ягня...
Громада козацька, зі зброєю з толком
На захист Ягнят враз пришпорить коня.

Народе вкраїнський, ми знаємо здавна —
Гасають повсюдно ВОВки для наруг...
Клянеться Вкраїна іменням Майдану —
Зітремо у порох всіляких ВОВчуг.

01.07.2014

НАЩАДОК МИКОЛИ   


“Россия — государство не торговое
и не земледельческое, а военное,
и призвание его быть грозою света”.     
                      Цар Микола І

Історія ще закарбує грозово
У наших сусідів криваві сліди...
Нащадок царів прагне бути грозою
Вселенському світу зі знаком біди.

Достойники ханські в жорстокім розбої
Навалом ламали усе на межі...
Московський нащадок кривавого бою
Армадою танків пройшов рубежі.

Приспів
Росія, Росія, що стала грозою,
І спокою річки хита береги,
Росія лишиться навічно ганьбою
У пам'яті людства на довгі віки.

А вождик кремлівський сусіда все тисне:
Орду криміналу в “зелених” ловлю...
А без України імперія трісне,
І “голий король” буде рівний нулю.

Керманичу близькі татаро-монголи,
Він, мабуть, не знає, як все це було...
У честі залишимо предка Миколу,
А його нащадок — то справжнє “Х...о”.

13.06.2014

КУЛЕМЕТНИК


“Я ніколи в житті не стріляв з кулемета...”
         - Анатолій Матвійчук

В житті чималенько стріляв з кулемета —
Я в роті стрілецькій армійцем служив...
Летіли, як тріски, фанерні макети —
Уявного ворога злісно крушив.

В країні війна... Клекотять терористи,
Щоб засоби вбивства поставить нові...
Перевертні духу — російські фашисти,
Ще скільки на душу проллєте крові?

Приспів
Чому війна гримить в Донбасі?
Чому зриваються мости?
Чом матері дітей у класи
Не можуть в школу привести?

Чом відлітають дипломанти
За океан, як журавлі?..
Чому російські окупанти
На нашій мостяться землі?..

Найманців зухвалих наблизилась метка,
Бандити в засади повзуть звідусіль...
Я з повної сили натисну гашетку,
Чергу кулеметну спрямую на ціль.

Продажні людці набивають кишені
На горі людському кривавих утіх...
Я буду стрілять не в фанерні мішені,
А вразити треба бандитів живих.

12.07.2014

ТРИМАЙТЕСЬ, ХЛОП'ЯТА...

Присвячується землякам­-семиполківцям:
Віталію Федорову, Вадиму Павлову,
Юрію Патуку, Олександру Пащенку,
Ігорю Печонці, Івану Старостину,
Миколі Дутову, Сергію Ковалю,
Артуру Легкодуху, Івану Пригоді,
Сергію Пищику, Олександру Буглаку, 
мобілізованим на захист України від
російських окупантів в зону АТО.

Недавно ще були ви дітлахами —
В коротеньких штанцях нановину,
Із ніжністю тулилися до мами...
Тепер у зріст ідете на війну.

Ви стрінетесь в бою із ворогами,
Коли над нами небо голубе...
Нехай Господь простить вас,
поміж нами,
Стріляй його, бо встрілить він тебе.

Приспів

Тримайтесь, хлоп'ята, тримайтесь,
Ви наші відважні сини.
Живими з війни повертайтесь,
Живими приходьте з війни.

Ми будемо вас зустрічати,
Як рідну кровинку свою.
Бандитів вам треба карати
На кожному кроці в бою.

Такого ще віками не бувало —

Піднявся люд і в місті, і в селі,
Вся Україна, як один, повстала,
На захист встала матінки-­землі.

Сини мої, не треба нам безсмертя
Ціною гибелі, як завжди це було...
Чекаємо з неспокоєм на серці,
Допоки ви не вернетесь в село.

 20.07.14

А Т О


АТО - антитерористична операція
військових сил України для 
знищення терористів на Донеччині.
 
Ми піднялись з колін на битву,
На смертний бій, що вже почавсь...
АТО на штурм, як на молитву,
Спішить спасати донеччан.
 
В огні вирує канонада,
Бій за Донбас – земля горить.
Нас хочуть враз накрити «Градом»...
Ми не здамося ні на мить.

Приспів         
Історія з боями серце крає,
Гуртуймося в міцному кулаці.
Щоб захистити честь свойого краю,
На бій встають Тарасові бійці.

Шахтарський край, де терикони
Світились щастям у краю...
Тепер бандитські там закони – 
Аби пролити кров людську.
 
Тяжкі з боями кілометри
Коли зривають скрізь мости...
АТО долає метр за метром,
Аби міцніли блок-пости.
 
07.07.14.

ДАТИ


Сяють у людини дві зіркові дати,
А між них, як доля, крихітне тире:
Перша зірка в сяйві – народження свято,
Друга у печалі, як людина вмре.

В талану героя – юності початок:
Закохався в милу – на рушник ставай…
Принесуть лелеки безліч лелечаток –
Кожному з них дату вчасно подавай.

Приспів
А дати, а дати, а дати –
Історія ніби в строю…
А дати стоять, як солдати,
Готові враз бути в бою.

А дати, а дати, а дати,
Тире – це епоха дзвенить…
Ростуть з лелечаток солдати,
Щоб землю свою боронить.

Зламані «братами» всі святкові дати –
А війна на крові все змішала в дим.
На Донбас вогненний линуть лелечата,
Щоби захистити український дім.

Палахтить пожежа у донецькім краю,
День за днем – це дати у кривавий час.
І зника прислів’я: «Моя хата скраю»,
Бо та хата в серці – близький наш Донбас.

09.09.14

КОЛИСЬ МИ ЗВАЛИСЯ БРАТАМИ...


«Никогда мы не будем братьями…»
      - Анастасія Дмитрук

Колись ми звалися братами,
Співався вік цей постулат…
Московський вождик знищив гами,
Повів війну – на брата брат.

Жахні картини – серце плаче,
На інтернеті бачить світ
Єство московське  геть звіряче,
Коли розпорюють живіт.

Приспів
Вам не втекти від Бога кари –
Московським виродкам керма…
Ви не слов’яни, ви татари –
Між нас родинності нема.

У ваших генах помста крові,
Нащадки справжні татарви
Та фінів, мовити на слові, -
Фінал підступної Москви.
Які ж брати ми, де те братство,
Коли під горлом автомат…
Це путінське розбою царство –
Вершить наругу старший брат.

Кривавий слід веде по суті
Через братерства явний брак…
З душею, повній каламуті,
Біля керма стоїть маніак.

25.04.14

ТЕНЕТА

Хитро посміхається планета
Над зусиллям сяєва добра…
Простаків виловлюють в тенета,
Тільки нам здаватись не пора.

Є тенета щирі, без обману,
Мов у серці розцвіли сади…
Це тенета єдності Майдану –
Честь велика втрапити туди.

Приспів
Тенета, тенета, тенета –
Лиш сітка для ловлі птахів…
А скільки у різні тенета
Втрапляє достойних синів!?

Тенета, тенета, тенета –
Така вже система самих…
Розум ламає планета,
Як врятуватись від них.

Україна спутана в тенетах –
Окупанти селяться в Криму:
Бетеери носяться уперто,
Силу демонструючи саму.

Путінці не стримують секрету ­
Брать в лещата Україну – «вот»…
Розірве ворожії тенета
Із Майдану відданий народ.

22.03.14

В ІМ'Я ЧОГО?


В ім’я чого? Яка мета?
І по якому праву?
Чому, нап’явши хомута,
Гвалтуєте державу.

Кордонів обрії в диму
В озброєнні солдатськім…
Те, що затіяли в Криму,
Це, певно, не по–братськи.

Свої ілюзії полиш,
Як наша карта бита…
У синю ніч у спину ніж –
Так діють лиш бандити.

А нас історія зове,  –
Хоч як болючі рани…
Але держава виживе
Під прапором Майдану.

Татаро–фінський люд, проснись,
Забудь криваві оргії
І до слов’янства притулись…
Сподвижники Георгія.

В ім’я кого, чому і як
В неспокої світанки…
Чому один якийсь маніак
На світ виводить танки!!!

29.04.14

ПРОКЛЯТТЯ УКРАЇНСЬКИХ МАТЕРІВ


Для матерів святою є родина,
Там сяє скрізь порядок і любов...
Від московитів стогне Україна —
Вже пролилася жалю людська кров.

А Путіну не в піку лик Месії —
Загалом стало, що він натворив,
Що кров пролив, смертями землю всіяв,
Весь світ брехнею ницо окрутив.

Приспів
За кров дітей, що мали світлі мрії,
А кожен з них Майданом вже прозрів,
Ми шлем убивці Путіну в Росію
Прокляття українських матерів.
Земля Вкраїни навесні квітує
Розводами чаруючих флоксин...
Бандитський напад вже на нас готує,
Як мовлять у народі, сучий син.

Нема війни, а тліють попелища,
І домовини все пливуть, пливуть...
Нуртують в гніві душі, вітер свище...
Дай Бог, щоб убієнних не забуть.

04.05.2014

ХТО МІГ ПОДУМАТИ


Хто міг подумати, як сталось,
Колись були братами...
З братерства клаптя не зосталось —
Зробились ворогами.

Я уявити на хвилину
Ніяк тепер не можу:
Пішли громити Україну
Мої брати... негоже.

Приспів
Хто міг помислити раніш,
Коли цвіли садами,
Щоб, устромивши в спину ніж,
 Лишатися братами?
    
Це є веління з-під небес,
З верхівки Піраміди,
Де умостивсь паршивий пес,
А, мо, нікчемна гнида.
Загомоніла грізна зброя —
Брати ударили в стволи...
Несли калік, несли героїв —
Червономаком слід вели.

Хто міг подумати раніше,
Що заговорить автомат...
Іще історія напише,
Як розмовляє старший брат...

10.05.2014

ПРИСМАК КРОВІ


 Він світ увесь згорнув у крихту,
 Одною думкою згорів,
 Що вже, подібно до Єгипту,
 На континенті цар царів.

 Над все бентежило вельможу
 Серед державницьких обнов:
 Вкраїну він впустить не може…
 Вона в огні, вже ллється кров.

Приспів
Про Путіна мовим по суті–
 Душа кровожерна сама…
 Огидної більш каламуті
 На білому світі нема.
 Одне цінив він у любові,
 Щоби завдати людям крах…
 Гадаєм ми, що присмак крові
 Йому солодкий на губах.

 Стоїть Європа на розпутті,
 У тяжі, далі що робить.
 Європі теж загроза – Путін,
 Про це весь світ вже гомонить.

 26.07.14

ЖАХІТТЯ


Стас (позивний «Дакота») – наймолодший
боєць «Донбасу», вісімнадцяти років:
«Мене поставили (росіяни) на коліна, приставили зброю до голови і стали
годувати землею, мовляв, хотіли
донецької землі, одержуйте.
Довелось їсти…»
    - Сільські вісті, 11 листопада 2014 р.

Жахіття – почуття, що викликають
сильний страх.(Жахіття війни)
   - За словником

В злобі дубовій лютують рашисти,
Видно, нарузі не буде кінця:
Землю святую примушують їсти,
Щоби звести з цього світу бійця.

В раших підвалах катівні гарують,
Це влаштувались катами «брати»…
Там українців безжально мордують –
Вуха ножують, затим – животи.

Приспів
Чи буде кінець катуванню і муці,
Чому так огненно палає Донбас,
Чиї там керують лукавії руці…
Можливо, ударить по них настав час?!

А хмари над нами спускаються низько,
І долю планети вирішує мить…
Бо руці маніака тримають валізку,
Що має нагоду усе спопелить.
Жахами повниться наша планета
В передчутті – щось недобре гряде…
Ходять чутки – наближається ТРЕТЯ,
Третя й остання повільно іде.

Горе людське видається без ліку –
«Гради» вогнем – за ударом удар…
В полі лишаються мертві й каліки –
Це їх останній прощальний плацдарм.

11.11.14

ЛЬОТЧИЦЯ НАДІЯ


Вполонену рашистами українську
льотчицю Надію Савченко, яка на
допиті сказала, що краще померти
в Україні, ніж жити в Росії, відправили
на психіатричну експертизу.            
      -Із інтернету              
                  
Обрій ген світанком голубіє,
Птаство ллє симфонію круту…
А літак відважної Надії
Сміло набирає висоту.

На війні з боями відчайдушна…
Коли йшов в атаку батальйон,
На землі Надія билась мужньо…
Сталося – потрапила в полон.

Приспів
О, Надіє, Надіє, Надіє,
Птаха вільна в польоті орла,
Тобі крила ламають в надії,
Щоб такою, як є, не була.

А на допиті ставлять до стінки
У психушку – катівню проклять…
Не зламати повік українку,
Вам, рашистам, повік не зламать.

Краще вже померти в Україні
Вільною людиною, як птах,
Аніж жить в пригніченій Росії,
Маючи в душі постійний страх.

Це абсурд рашистського театру,
Щодо Наді зблизька і здаля -
Перший пацієнт до психіатра
Володар московського Кремля.

19.10.14

«ПРОЩАЙ, НЕМЫТАЯ РОССИЯ...»


... Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ...
                 - М. Лермонтов

Донецьк - місто троянд.
                - Із преси

«Прощай, немытая Россия», -
Як влучно вимовив поет…
Вона сьогодні горе сіє
На кожний в світі континент.

«Прощай, немытая Россия…»,
Царьку вподобана ущерть.
Його команда голубіє,
Несе народам жах і смерть.

Приспів
Ах, Росія, Росія немита -
Бо не важко людині збагнуть,
Коли «Градом» російським побито
Всі троянди, що в місті цвітуть.

Ах, Росія, Росія немита,
Марним буде твій доблесний труд -
Ти не зможеш з себе знаменито
Змить віками скопичений бруд.
«Прощай, немытая Россия...»
Запам’ятати слід тобі
Про те, хто горе людям сіє, -
Твої мундири голубі.

«Прощай, немытая Россия…»
Ой, як би хороше було,
Щоб розпрощаться з брудом сили,
Тоді б навкруг все розцвіло.

 02.11.14

ПЛЕМ’Я МОЛОДЕ

«Здравствуй, племя младое, незнакомое...»
                    О. Пушкін

- Десятирічний львів’янин Тарас Кротько
віддав на бронежилет 1300 гривень,
які збирав на планшет...

- Іван Михайлов, восьми років, із
м. Бровари в листі звернувся до солдата
з проханням захисту, бо «крім тебе нас з
мамою нема кому захищати».
                    -Із інтернету.

В час суворий небачено грізно
Під гарматами поле гуде...
Захистити Вкраїну залізно
Встало плем’я, як цвіт, молоде.

Це Тарасик із міста зі Львова...
Кошти мавши на модний планшет,
Свою мрію, як цвіт, кольорову
Поміняв він на бронежилет.

Приспів
Дух зберемо в магічному слові
І розкриєм життєвий секрет:
Щоб солдат був живий і здоровий,
Одягнім його в бронежилет.

Пише Йванко Михайлов солдату
Восьмирічний на фронт броварець,
Що він з мамою, зовсім без тата,
Просить захисту їхніх сердець.

Кожен ранок красивим намистом
Прикрашає країну мою...
Перемогу над рашифашизмом
Ми здобудемо тільки в бою.

 26.08.14

БОЇНГ  (Boeing-777)

17 липня 2014 року над містом Торез
Донецької області був збитий
російськими терористами
малазійський пасажирський літак
«Боїнг-777», на якому знаходилось
298 людей.                    
              - Із газет

Від жахіття зойкнула планета...
Знаменуєм, що стріляв мастак -
Це рашистом послана ракета
Розвалила в небесах літак.

Людоньки униз летіли мертві,
Може, ще і навіть будь живі...
До землі за десять кілометрів
Неможливо вже когось спасти.

Приспів
Падала із неба рученька дитяти,
Котиком припала на м’яку траву.
Цим би рученятком квітоньки збирати...
Бачимо страхіття,Боже, наяву.

Як оце все видиме узгодить
Із здоровим глуздом на землі.
Жертвами лягли за нагороди
В літаку дорослі і малі.

Кров’ю вже стікає Україна,
Трупами вкривається земля,
А підступний виродок-людина
Підло посміхається з Кремля.

 06.08.14.

КАЇН-БРАТОВБИВЦЯ

«Повстав Каїн на Авеля, брата свого,
- і вбив його»
                   - Біблія, книга «Буття»

Лягла стара історія на серце,
Вона несе в віках біблійну суть,
Про брата старшого у ній ідеться,
Якого здавна Каїном зовуть.

У Авеля велось велике стадо –
Отара перворідненьких ягнят.
А Путін – Каїна прямий нащадок –
Як може убивати брата брат.

Віками Каїн Господом проклятий,
За вбивство він нікого не простив.
 Убив підступно Каїн свого брата,
На ньому Бог знак вбивці помістив.

У Каїна немає милостивців,
А вбив одного з богових дітей…
Від Каїна – російського убивці
Кров пролилася тисячі людей.

Уся земля вкраїнська до окраїн
В огні артилерійських канонад,
Кров проливає Путін – сущий Каїн,
І гинуть Авелі за братом брат.

І Путіну в житті не затаїться…
За море крові, океан біди
Закарбувать на лобі знак: «Убивця!»
І прикувати до стовпа ганьби.

Вставай, народе, розпростай коліна,
До Бога піднеси свої персти.
Піднімемось разом за Україну,
Щоби мерзоту рашівську знести.

18.07.2014

ЛІЛІПУТІЯ


Уже з хвилини цеї, мо, “минуты“
Російські танки шастають в Криму.
Росією правують ліліпути...
Півострів весь охоплений в диму.

Споконвіків нам ублажали нерви
Про братство і слов'янський зорепад.
Це можуть влаштувати тільки стерви,
Щоб у приціл дививсь на брата брат.

Приспів

Росія, Росія, Росія...
Погляди всі на Распутіна.
Росія агресію сіє,
Росія уже Ліліпутія.

Росія, Росія, Росія...
Мокселі на ханський манер
Лизали обув'я Батия,
Щоб кров'ю упитись тепер.

Крим, окупація, війна, Росія —
Вже не збагнуть повік про рідну кров,
Як щезла враз остання вже надія
На братство, на взаємність, на любов.

У час тривог міняється все круто —
На Україну сунеться біда...
Попереду в наметах ліліпути
Й монголами сформована орда.

06.03.2014.

КОЛИСЬ МОСКВА БУЛА УЛУСОМ


Чому один плюгавенький москаль
Усьому світу жити заважає...
     -  Валентина Попелюшка.


Московське військо стало гнусом,
Підступно суне на братів...
Колись Москва була улусом
У ханській Золотій орді.

В Сарай­-Бату князьки дрижали,
Хто із мокселі вже прибув,
Пантофлі ханові лизали,
І цар Петро там спину гнув.

Приспів
Татарські вояки нещадні
В кривавих боях до основ,
І їхні московські нащадки
Жадають побачити кров.

Історії валяться мури —
Громада не відає прав,
Щоб світу новітній же фюрер
Умови свої диктував.
Синдром вождизму достеменний —
Він в кулаці трима Москву...
Мабуть, в нього татарські гени
Заговорили наяву.

Впритул вкраїнського кордону
Армада військ — немов дуга.
Нащадок ханського притону
Немов зірвався з ланцюга.

Усю Росію ввів в оману,
Мізки народу задурив,
Злякався нашого Майдану
І танки кинув на братів.

07.04.2014.

НЕ МОЖУ Я ПРИЙТИ ДО ТЯМИ


Російському «брату»-солдату
               - Від себе

Не можу я прийти до тями,
Мій розум зради не  збагне:
Недавно ми були були братами,
Тепер стріляєш ти в мене.

Гули вітальні телеграми…
Де цвях того, що ми чужі,
Чому зробились ворогами
І опинились на межі.

Приспів
Споконвіків втіхали росіяни:
З Росією нам бути навіки,
Що ми брати, що ми слов’яни –
З одної течії – ріки.
Нема наївності простору
Для українців наяву –
Гримить війною наше горе,
Щоби потішити Москву.

Чому в Донбасі б’ють гармати,
Чому синівська ллється кров,
Чому нещасна наша мати
Б’є в груди себе знов і знов.

14.09.14

СПАСТИ УКРАЇНУ


 Ніколи,ніколи не буде Вкраїна
 Рабою рашистських катів…
              - За П.Бажаном

Пливуть віки у синьому просторі
У спогадах по Київській Русі,
Як подвиги з козацької історії
Піднесли Україну у красі.

Нам припасла Московія гостинці,
І враз, мов блискавка, змінився небочас –
Це віроломні золотоординці
Пішли війною нищити Донбас.

Приспів
Вставай, народ,
вставайте, добрі люди,
Готуймо загороди й блокпости,
Захистимось, бо щастя нам не буде,
Як не зуміємо самі себе спасти.

Вставай, народ,
вставайте, люди добрі,
Щоб Україну – матінку спасти...
Убережемось від людей недобрих,
Від тих, що називалися брати.

А ворог наш підступно безпощадний,
На здивування, наші це брати:
Ми будем битись з ворогом нещадно,
Бо видно, вже війни не обійти.

В бою стояти будем до загину,
До подиху останнього кінця,
Ми ляжемо кістьми за Україну,
Святого духа, сина і отця.

24.09.14

ГРУЗ-200


Олені Васильєвій, правозахисниці,
засновнику групи
"Вантаж—200 з України в Росію"

З болем у серці непрохані вісті -
Як тільки убачив жахну маячню…
Пливуть літаки вже із грузами-200
В Смоленськ, у Ростов, у далеку Чечню.

В російські оселі спішать домовини
Під темним покровом на віщій зорі.
Прибув на поріг тяжкий груз з України -
Стрічають у розпачі їх матері.

Приспів
А труни, а труни, а труни
Горою стоять в штабелях…
Солдати лихої парсуни
Лягли на донбаських полях.

Зловісне для матері горе
Усіх огортає людей…
Маленька кремлівська потвора
Своїх убиває дітей.

Аби Україну затиснути дуже,
Кремлівська когорта вся входить у раж -
Із хлопців російських зробили байдуже
Найтяжчий у світі кривавий вантаж.

Пливуть літаки, пролітають вагони,
Несуть, як колись, цей двохсотенний груз…
Шукали тоді аргументи вагомі
Про груз із Афгана в Радянський Союз.

12.10.14

«ЖДИ МЕНЯ…»


«Жди меня, и я вернусь…»  
      - К. Симонов

Колом сімейним на телеекрані
Люди зібрались, немовби рідня,
На передачу, як на Майдані,
Аби в Україні сказать: «Жди меня…»

Ворог не жде, і в цю мить за екраном
Від «Градів» російських палає Донбас…
Кров’ю стікають бійців наших рани -
Тиснуть рашисти війною на нас.

Приспів
«Жди меня, Жди меня, Жди меня»,
Моя люба, чекай і надійся…
Як мене не врятує надійна броня,
Стримай сльози і мною гордися.

«Жди меня, Жди меня, Жди меня»…
Як приємно чекать в тихій залі,
Де нема ворожнечі, немає «огня»,
Думи линуть в омріяні далі.
Гримить війна, і «Жди меня» не віда,
Чого чекать, якого ждать вінця,
Коли бандит розстрілює сусіда
Й погрожує стріляти без кінця.

А «Жди меня» єднає континенти
З турботою, щоб цвів сімейний сад…
Для «Жди меня» квітучіші моменти,
Як обнімаються вже з братом брат.

  28.10.14

А ВИ ІЗ КИМ…


М. Горький в 30–ті роки 20 ст. звернувся до  світової інтелігенції з питанням захисту демократії: «З ким ви, майстри культури?». Нині, коли президент РФ Путін розгорнув агресію проти України, окупувавши вводом військ Крим, частина російської творчої інтелігенції фактично підтримала війну Путіна проти України, серед них улюбленці публіки Г. Хазанов, Лев Лещенко, М. Боярський, О. Табаков та інші.

А ви із ким, майстри культури?
Ось кров проллється у диму…
Московське військо у натурі
Заполонило все в Криму.

Морський прибій на гребні валу
Шумить, мов кличе всіх на бій…
Москви вгодованці вокалу
Милують путінський розбій.

Приспів
А ви із  ким? - як серця крик,
Під тінню голубою…
Та кожен з вас уже навік
Покрив себе ганьбою.

А ви із ким, а ви із ким…
А, мо, почнемо наново,
Аби вернуть на сцену їх –
І Льову і Хазанова.
Жінки клянуть його затято,
Аби пролити кров не смів,
Російський фюрер біснуватий
Направив танки на братів.

Армади військ в могутнім гоні,
А світ дивується – маніяк,
І пальцем крутить біля скроні,
Мов, з головою щось не так.

14.03.14

ЙОСЯ

Серед російських культурних діячів, що підтримали криваву авантюру Путіна,
опинився народний артист України, що живим увічнений в пам'ятнику в Донецьку, знаний співак Йосип Кобзон, який у своїй програмі мав відому пісню “День Победы".

Гей, Кобзоне Йосип, ­Йося, Йося, Йося —
Сталося жахливе — вже без вороття —
Плюнув ти в тарілку, може, так здалося,
Ласував з якої все своє життя.

І між нас настала назавжди розлука,
Зник для всіх вокалу чарівний озон,
Зрадив рідну землю, як остання сука.
Відійде у вічність зганьблений Кобзон.

Приспів
Кобзоне, Кобзоне, Кобзоне!
Якої ще слави бажать...
На ім'я колишнє коронне
Тепер будуть люди плювать.
Кожен майстер сяє золотом натури,
Щоби розгорнутись розумом сердець.
Запитання долі: з ким майстри культури
Стануть під багнети... гідності кінець.

У селі моєму в тітоньки Параски
Вузлики на пам'ять в'яжуть на роки
Стане “День Победы” днем його поразки
На віки...

25. 03.2014

«АХ, ТОЛЬКО Б НЕ БЫЛО ВОЙНЫ»


«Ах, только б не было войны»…
                 - Із пісні на тему дня

Війну в Україну з Європи страшну
Принесли німецькі фашисти…
Тепер повертаємо знов на війну,
Де діють московські рашисти.

Під «Градовим» залпом Донбас у вогні,
Кому і навіщо це треба…
Гримить канонада, все мовби у сні,
Як грім серед ясного неба.

Приспів
Блакитним небом потішались,
Не оцінивши тишини…
Немов жартуючи казали:
«Ах, только б не было войны»…

На бій кривавий встаньте всюди -
Там люди гинуть без вини…
Кому всерйоз казати будем:
«Ах, только б не было войны».
Сади розквітають промінням весни,
І люди у щасті і тиші.
А пам’ять пливе: «Не було б лиш війни»…
Та вітер калину колише.

В кривавому пеклі вмирають сини,
Доволі пролитої крові…
Де  боже веління : «Не треба війни,
Всім жити в добрі і любові».

05.10.14

ТОВАРИЩ МОСКАЛЬ


Говорю тебе: товарищ москаль,
На Украину зубы не скаль..."
           - В.Маяковський, "Долг Украине"

Донбас в огні - схитнулася планета,
Донецький люд від ГРАДів околів,
Послухаймо російського поета,
Що він казав давно про москалів.

Земляк розкрився москалеві щиро,
Йому в упор, щоб відвернути жах:
- На Україну зуби не вищирюй,
Бо вслід отримать можеш по зубах.

Приспів
Оскал зубів, оскал зубів
Із поглядом звірячим...
Росте час в час число гробів -
І мати гірко плаче.
Веде рашист Донеччину до згуби
І ГРАДом забиває любий край...
Так у Кремлі вищирюються зуби
На радість про кривавий урожай.

Колись Вкраїну нищили фашисти,
Споріднені теперішній Москві...
Донбас, як сад, зруйновують рашисти,
Багріють їхні душі у крові.

06.12.14

ДОНЕЦЬКІ СТЕПИ


Вышел в степь донецкую
парень молодой...
                - із пісні

Вже Донбас палає весь війною -
Зерном не засіяні степи...
Стали люди гуртома до бою,
Щоб запахли на столі хліби.

На Донбас уперто ворог лізе,
"Градом" прибиває гаряче,
Землю засіваючи залізом,
А з металу хліба не спечеш.

Приспів
У пожежах степів далина -
Світять вічно вогні териконів...
Гуркотить на Донбасі війна,
Геть позбавлена будь-як законів.
Бачимо вогнів червону гриву,
Двиготить замля - працює "Град"...
Юним засівати б хлібну ниву,
А вони стискають автомат.

У степах донецьких хлопці мріють
Про давно закохані місця...
Тільки "Гради" безпощадно "гріють",
Певно, що не буде їм кінця.

20.11.14

"НЕ ЧІПАЙТЕ МОЄЇ ВКРАЇНИ!..."


“Не чіпайте моєї Вкраїни!
Хай, по-вашому, вмерла вона.
Скажіть: нащо ці ваші знущання і кпини?
Не чіпайте — прошу вас — моєї Вкраїни:
Тільки ж це моя втіха одна!»
 - Павло Тичина

Згадаєм вірші молодого Тичини,
І сповниться гнівом чарівність душі,
Бо клич “Не чіпайте моєї Вкраїни!”
Гартує рішучість людей до межі.

А вірші Тичини в теперішнім часі
Милують так з гордістю наші серця…
Злий ворог руйнує усе на Донбасі —
Знущанням “братерським” не видно кінця.

Приспів
А Тичина,Тичина,Тичина…
Гей, квітують розкішні поля.
Сонцесяйна в садах Україна —
Наймиліша поету земля.

Поетове слово, як віща зірниця,
Палає у грудях пророчим вогнем:
Не вмре Україна — бездонна криниця
Премудрості людства,куди ми ідем.

“Прошу, не чіпайте моєї Вкраїни”, —
Колиска утіхи поета-творця…
Святий ореол молодого Тичини
Зворушить навік небайдужі серця.

06.01.2015
 
 
Оперативна розробка вебсайтів
 

Make a free website with Yola